Думки Платона про Атлантиду

Думки Платона про Атлантиду:

міф чи нова реальність?

Проблема Атлантиди! Якою захоплюючою і цікавою стає ця загадка цієї легендарної землі, що на довгі століття стала символом всіх таємниць стародавнього світу. Її шукали і шукають, про неї писали і продовжують писати. Тисячі книг і статей присвячені загадковій проблемі Атлантиди.

Час минає, а незвідана і таємнича Атлантида знову і знову кличе нас поринути в океан її загадкових історій. Вона неначе прекрасний сон іноді здається нам такою близькою і зрозумілою, а іноді стає такою непізнаною і далекою.

Проходять місяці, роки, епохи, змінюються знання, погляди, вподобання, але загадкове і незбагненне завжди залишається темою роздумів людини, воно споконвіків хвилювало і хвилюватиме людство, притягує до себе нові думки і нові гіпотези,змушуючи нас забувши про все поринути у незвідані світи і надзвичайні явища. Однією з таких загадок є Атлантида — прекрасний острів чи витвір людської уяви.

В античний період інформацію про Атлантиду подавав Платон у своїх діалогах «Тімей» і «Критій». Згадки про острів ми можемо знайти у працях Плінія Старшого та Діора Сицилійського, що були прихильниками праць Платона. Грецький філософ Кантанор розповідав, що в 310-му році до н. е. бачив в Єгипті колону на якій була викарбувана вся історія острова, що поринув в морські глибини. Хоча, вже в ті часи було багато суперечок навколо історії про Атлантиду і багато людей вважали її лише витвором уяви Платона, серед них був Страбон і учень Платона Арістотель.

В наш час існує велика кількість літератури навколо відносно невеликої розповіді Платона, Що нагадує літературну  утопію політичного характеру. Французький атлантолог А.Безсмертний говорив, що якби Платон міг передбачити до свої тридцяти сторінкових діалогів, він серйозно задумався б над тим, писати їх чи не варто. З часів Платона одні сміло вірили йому, інші спростовували його діалоги. Цікавість до Атлантиди  ніколи не згасала, а іноді ця проблема опинялась в

центрі загальної уваги. Минали роки і з’явився новий науковий напрямок, пов’язаний з вивченням Атлантиди – атлантологія. Головна мета цієї науки знайти Атлантиду, або довести, що її не існує.

Проблемою Атлантиди займаються багато вчених і дослідників з різних країн світу. Головні ідеї розміщення Атлантиди:

·                   Атлантичний океан – з текстів діалогу Платона чітко зрозуміло, що Атлантида знаходилась в Атлантичному океані.

·                   Середземне море – біля 2 тис. років тому в Середземному морі відбулась найсильніша катастрофа за всю історію людства. Вибух вулкану Стронгіле був в 3 рази сильнішим, ніж виверження вулкану Кракатау. Цей вибух породив хвилю цунамі висотою в кілька десятків метрів, що налинула береги Середземного моря. Вчені вважають, що ця катастрофа і є причиною загибелі кримо-мікенської культури, що існувала 3000 р. тому.

·                   Піренейський півострів – ім’я одного із перших царів Атлантиди – Гадір – дійшло до нашого часу в назві Гадірської області. Гадір – фінікійське поселення, сьогодні Кадіс. Ця назва дала змогу багатьом атлантологам вважати, що Атлантида знаходилась на Піренейському півострові біля річки Гвадилаквівір.

·                   Бразилія – в 1638 році англійський вчений Френціс Бекон в книзі «Noua Atlautis» ототожнював Бразилію з Атлантидою.

·                   Скандинавія – в 1675 р. шведський атлантолог Олаус Рудбек, доводив, що Атлантида знаходиться в Швеції. За його словами, це ясно випливає із Біблії.

·                   Африка – Геродот, Пліній Старший і інші античні історики пишуть про плем’я атлантів, що жило в Північній Африці біля гір Атлас. Наоснові цих записівБорхарут стверджує, що Атлантида знаходилась на території сучасного Тунісу, в глибині пустині Сахара.

·                   А також говорили, що Атлантида була в Марокко; в Шатт-ель-Джеру між містом Нефта і протокоюГабес; на території королівства Белін; на острові Гельголанд в Балтійському морі.

·                   Антарктида — Ренд Флем-Ат висунув гіпотезу про те, що Атлантида не похована на морському дні, а вкрита кригою і в наш час називається Антарктидою.

Кожен з цих вчених наводив багато фактів, що засвідчували існування Атлантиди у вказаному ними місці, але острів ще не знайдено і достовірних доказів його існування немає.

В своїй роботі я хочу розповісти вам про головні досягнення атлантології, а також порівняти свідчення давніх філософів, зокрема Платона, з сучасними науковими дослідженнями.

Під Атлантидою розуміють великий острів, описаний давньогрецьким філософом Платоном. На острові повинна була існувати сильно розвинута держава. Скоріш за все, ця держава вела війну з греками. Існувати цей острів міг не пізніше 1000 р. до н. е. і знаходиться або в Середземному морі або в Атлантиці.

Ось як про неї писав Платон: «…Існував острів, що знаходився перед тією протокою, яка на вашій мові називається Геракловими стовпами. Цей острів був більший за Лівію і Азію, разом узятих… На цьому острові, названому Атлантидою, виник великий і вартий подиву союз королів, влада яких поширювалась на весь острів… вони володіли Лівією аж до Єгипту і Європою до Тірренії…» [5,c. 135]

Записи Платона опирались на авторитет єгипетських жерців. Історія ранньої Атлантиди і її виникнення у працях Платона подається так: «Боги жеребкуванням розділили всю землю на володіння — одні більші, інші менші — і розмістили там, для себе, храми і жертовники».[2,с.330]

Так і Посейдон, отримав о.Атлантиду, засиливши її своїми дітьми, від смертної жінки, ось в якому місці цієї землі: «...на рівні відстані від берегів і в середині всього острова була рівнина, якщо вірити легендам, прекрасніша і родючіша від усіх рівнин і знову по середині цієї рівнини, приблизно в 50-ти стадіях від країв стояла гора, з усіх невисока».[2,с.336]

Далі Платон розповідав, що від сина Посейдона  Атланта розпочався великий рід, королівський титул переходив старшому із синів. Цей рід накопичив багатства, яких «не було у жодної королівської сім’ї в минулому, і хтозна чи буде колись ще, у них було все, що вироблялось як у місті так і по всій країні. Багато завозили з інших країн, проте велику частину необхідного вироблялось в самій Атлантиді: різноманітні тверді і плавкі метали, перш за все легендарний метал оріхалк, що добувався з недр.

Порівняємо записи Платона з даними сучасної науки:

·                    «…Вся ця земля, - пише Платон, -- була розміщена дуже високо і закінчувалася високим схилом біля моря…Вона являла собою продовгуватий чотирикутник, в більшості випадків прямолінійний, а втих місцях, де обриси порушувалися їх виправляли, обкопуючи з усіх боків каналом…»[3,с.413]. –Навіть, якщо брати географічні знання недавніх греків, а більш давніх праафінян, виходить, що навіть відома їм частина Африки мала більшу площу.

·                   Платон пише, що від головного міста Атлантиди до моря вів кілометровий канал шириною 100 м і глибиною 30 м — «…Якщо розповідати, якою була глибина, ширина і довжина каналу, то ніхто не повірить в те, що можливе було таке творіння людських рук…він був прокопаний в глиб на плерт, ширина на всій протяжності мала стадій, довжина по периметру навколо всієї рівнини складала 10 тис. стадій».[3,с.415] — Найбільші відомі судноплавні канали сучасності мають глибину 12 м .

·                   «…Кожна частина рівнини повинна була надавати одного воїна-полководця, до речі розмір кожної частини був 10×10 стадій, всього частин було 600 тис., а та незліченна кількість звичайних воїнів, що приходила з гір і решта країни, розподілялась між полководцями.»[3,c.416] -- Виходячи з цих описів Платона населення Атлантиди складає 20-30 млн. осіб, тоді як вчені вважають, що загальна кількість населення не перевищує 1,5 млн. осіб

·                   «…на території самої ж Атлантиди, -- писав Платон, -- виготовляли будь-які види твердих і плавких металів.»[4,c.102] -- Звідси випливає, що атланти жили в епоху заліза, їх воїни були озброєні залізною зброєю. Отже і праафіняни були озброєні металевою зброєю, інакше як би вони могли перемогти атлантів. Але відомо,що в Греції залізо з’явилось не раніше  ст. до н. е.

Достеменно про загибель Атлантиди не відомо нічого. Зникнення цього острова огорнене таємницями і суперечками. Зараз існує гіпотеза про те, що будь-яка сильна цивілізація досягнувши свого розквіту знищує сама себе. Ось, що про це писав Платон: «Впродовж багатьох поколінь, доки не збідніла успадкована від бога природа, королі Атлантиди підкорялись законам і жили в дружбі з рідним і божественним їм началом: були істинними і великими мислителями, ставились з розумною терпимістю до невідворотних передбачень майбутнього і один до одного, зневажаючи все, крім добра, ні в що не ставили багатство, золото і інші скарби. Вони не п’яніли від розкоші, не втрачали контролю над собою і здорового глузду…але зберігаючи холоднокровність, чітко розуміли, що все це зобов’язане своєму розквіту загальній згоді і єднанню з добром. Але коли це стає предметом хвилювання, являється честю, та стає не потрібним, а разом з ним і доброзичливість. Допоки вони так думали і доки божественна природа зберігала в них свою силу — всі її статки зростали. Але коли успадкована від бога доля згасала, багато разів, від союзів з смертними, і коли людський норов перемагав, тоді вони виявились не в силі витримати своє багатство. Для того,хто вміє бачити, вони являли собою жалюгідну картину, тому що втратили найпрекраснішу з своїх цінностей. Не здатні побачити істинно щасливе життя, вони здавались собі найпрекраснішими і щасливішими тоді, коли були переповнені нестримною жадобою і силою.»[1,с.65]

Цей цікавий діалог залишився недописаним. Платон не встиг дописати останню думку, і ми можемо лише здогадуватись про причини.

«І ось Зевс, бог з богів, сповідував законів , добре бачив те, про що ми говорили, задумався про видатний рід, що піддався на стільки жалюгідній спокусі, вирішив накласти на нього покарання, щоб він оговтався від лиха. Тому Зевс запросив усіх богів у найпрекраснішу з своїх світлиць, по середині світу, з якої можна побачити все, що мало відношення до народження славного роду, і звернувся до присутніх з такими словами…»[1,с.67]

Такими були останні слова Платона про долю атлантів у діалозі «Критій». Продовження історії Атлантиди ми знаходимо в діалозі «Тімей».

«Саме тоді, -- сказано в «Тімеї» устами жерців, -- країна і м. Афіни пред’явило всьому світу блискавичний доказ своєї мужності і сили; перевершивши всіх силою духу і досвіду у воєнній справі; воно спочатку підкорило всіх елінів, але через зраду союзників залишились абсолютно самотні у проти стоянні з небезпекою, і все ж підкорило завойовників і отримало переможні трофеї. Тих, що ще не були в рабстві, воно врятувало від нього, а тих, що жили по той бік Гераклових стовпів, воно нагородило свободою. Але пізніше, коли прийшов час не знаних раніше землетрусів і паводків, за кілька жахливих діб вся воєнна сила була поглинута землею, можна вважати, що і Атлантида зникла, занурившись у глибини.» [4,c.110]

Ці рядки з діалогу Платона засвідчують раптовість катастрофи,і її космічні масштаби.

Дуже важливою є одна частина тексту Платона: «…за кілька жахливих діб вся воєнна сила була поглинута землею; Атлантида зникла, занурившись у глибини…»[1,c.68] Досить логічно, мені здається вважати, що афінська  армія знаходилась не дуже далеко від Греції, а отже не далеко повинна бути і Атлантида.

Якщо ж детальніше повернутись до причини загибелі острова, то в сучасній науці виділяють 3 головні гіпотези зникнення давньої цивілізації, що ґрунтуються на сучасних наукових знаннях і дослідженнях, і безумовно на діалогах Платона. Це такі:

1.                Землетрус – багато атлантологів  вважають, що землетрус міг бути тим стихійним лихом, що спустило Атлантиду на океанське дно. Головний струс триває кілька секунд, а весь землетрус може тривати кілька десятків хвилин. Отже відведених Платоном діб вистачає для землетрусу. – Платон писав «…це відбулося тоді, коли Земля почала відроджуватись. Ніхто не знав, що може статись далі. Йшов вогняний дощ, земля вкрилась попелом, каміння і дерева нахилились до землі. Каміння і дерева були роздріблені… З неба зірвався великий змій… і на землю впала його шкіра і шматки його кісток… а стріли ранили сиріт і літніх людей, вдівців і вдів, які ще жили,хоча дня життя у них не вистачало. І вони знайшли собі могилу на березі моря. Тоді набігли жахливі хвилі. Небо разом з Великим Змієм впало на землю і полинуло її…» (V книга «Чилаш Балаш»)

2.                «Світила, що рухались на небі і навколо Землі, зміщувались, і через довгі проміжки часу все, що знаходилась на Землі, знищувалось під впливом сильного вогню…»[5,c.210] - Вогонь цей небесний. Чітко вказана причина – «зміщення» світил. Ці світила малі планети або планети- астероїди. В цьому пункті йдеться про зіткнення астероїда з Землею. Астероїд або метеорит може швидко знищити будь-який острів. Єдине умова —   необхідна маса і швидкість.

3.                Цунамі – спочатку море відступає, його рівень знижується. Пізніше набігає хвиля висотою кілька метрів, через 10-15 хвилин з’являється інша хвиля, найвища. Вона може досягати кілько сотень метрів. Таким чином,цунамі може за 2 години знищити  прибережну зону материка або навіть цілий острів. Цунамі поєднує в собі землетрус і повінь, а короткі описи цих явищ в історії загибелі Атлантиди наводив Платон у зазначених вище цитатах із діалогів.

Історія Платона настільки проста, подробиці цікаві, що не роздумуючи починаєш вірити в Атлантиду і шукати це казкове королівство, що зникло за 10 тисячоліть до нашої ери, хоча критично озброєна фактами історія про це мовчить.

Історики, філософи і атлантологи поділяють атлантів різноманітними рисами. Атланти не бачать снів, не використовують імен, не їдять нічого живого і проклинають схід і захід сонця – в працях Геродота, Плінія Старшого. Існують думки про те, що атланти навчили давніх єгиптян вимірюванню часу, будівництву пірамід та багато іншого. Саме атланти заклали в єгипетські піраміди різноманітність чисел,наче адресуючи це послання наступним поколінням.

Частина вчених приходить до висновку, що острова, описаного Платоном не могло існувати, отже Платон його вигадав. Вони вважають, що Атлантида була вигадана Платоном для відображення його політичних поглядів, що послужило причиною багатьох протиріч в діалогах.

Лише одне може повністю підтвердити існування Атлантиди: знахідка того, що залишилось від неї на морському дні. Якщо не станеться, то скоріш за все воно докорінно змінить всі уявлення людства про власну історію.

А поки що ми можемо самі обирати вірити в Атлантиду чи повністю відкидати її існування, шукати її чи просто чекати, коли прийде час і ми зможемо подивитись на наше минуле і сучасне новими очима. Як вже було сказано мною раніше — невідоме завжди було предметом цікавості людей, тому не зважаючи ні на що, до проблеми Атлантиди завжди повертались і повертатимуться, її шукали і шукатимуть. Хтозна, можливо, ми ще не готові її знайти і осягнути всі її таємниці. А може похована у товщі води цивілізація просто не хоче, щоб її знаходили люди, які навіть через стільки часу не визнали своїх помилок і не навчились жити в гармонії з природою і один з одним. На все свій час…

Список літератури:

1.                «100 Великих катастроф»/Н.А. Іоніна, М.Н. Кубєєв—М.:Вєчє, 2001-466с.(100 великих)

2.                «100 Великих таємниць Стародавнього світу»/Н.Н. Непомнящий-М.:Вєчє.2005.-480с.( 100 великих)

3.                «Великі таємниці НЛО ХХст.»/В.В. Потапов.- М.: «Мартин», 2002.-512с.

4.                «100 Великих таємниць»/ Низовський  Ю.А., Н.Н. Непомнящий.- М.:Вєчє, 2001.-576с.( 100 великих)

5.                Платон «Твори в трьох томах».Том 3-й.Частина1-ша. «Думка».1971р.