Екскурсія

Екскурсія пам’ятними місцями смт. Сатанів

Щороку тисячі людей з усієї України проїжджають через Сатанів, щоб потрапити на його курорти. Сатанів – унікальне місце, де поєднуються будівлі різних епох; історія селища багата на події.

У Сатанові є архітектурні та релігійні пам’ятки, цілюща вода, свіже повітря, чудові краєвиди. У 1985 р. селище визнано курортом республіканського значення, 2001р. він увійшов до Списку історичних населених місць України. Є складовою одного з семи природних чудес України – найбільшого в Європі національного природного парку «Подільські Товтри».

 Зацікавились? Приїжджайте до нас у вихідні дні, у період літнього оздоровлення школярів. Гарантую, що ви отримаєте неабияке задоволення від побаченого та зможете гарно відпочити. Екскурсія має зацікавити учнів, активізувати їх пізнавальну активність, розбудити інтерес до пошуку невідомої інформації про свою малу батьківщину.

Події Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування у 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького розгортались і у Сатанові. Сатанів в цей період перебував у складі Речі Посполитої.

Богдан Хмельницький для організації боротьби народних мас послав на Поділля загони М. Кривоноса. Розгорілося повстання. Для розправи над повстанцями у Сатанів увійшли війська Є. Вишневецького. На допомогу повстанцям прибуває загін Мрозовицького, Сатанів звільняють від польського панування. Після підписання Зборівського договору з Польщею у 1649 році Сатанів відійшов до Польщі. У 1652 році після битви під Батогом у Сатанові знову спалахнуло визвольне повстання. В 1653 році армія Богдана Хмельницького зайняла місто. Після загибелі сина Богдана Хмельницького Тимоша, козацьке військо залишає Сатанів. Богдан Хмельницький у 1653 році рухаючись із Жванця в Чигирин проходить через Сатанів.

Польський коронний гетьман М. Калиновський з військами ввійшов в Сатанів у 1653 році і всіх жителів засудив до страти за участь у повстанні. Та, подумавши, змінив покарання: стратили кожного десятого жителя не дивлячись на стать і вік.

На пам'ять про врятування Сатанова від повстанців і про жертви, які завдали повстанці полякам у місті, Калиновський наказав збудувати пам’ятник – чотириметрову колону із скульптурою скорботного Ісуса. Цей пам’ятник став першим в Україні пам’ятником жертвам війни.

Перша письмова згадка про Сатанів зустрічається в грамоті 1404 року, за якою польський король Владислав ІІ Ягайло подарував Сатанів з околицями Кам’янецькому старості польському шляхтичеві Петру Шафранцю. У 1430 році литовський князь Вітовт викупив у П. Шафранця за 1000 кіп чеських грошей Сатанів і подарував його у тому ж році польському шляхтичеві, першому Подільському воєводі, Петру Одровонжу за військові заслуги. Петро Одровонж для захисту від кримських татар на горі над річкою Збруч побудував Сатанівський замок. Наприкінці XVI ст. фортецю розширили. Вона набула п'ятикутної форми з кутовими п'ятигранними вежами. Три сторони п'ятикутника мали довжину по 105 метрів, четверта – 85, і п'ята, південна, - 65 метрів. Фортеця займала площу близько 1,5 га. Вежі, які з'єднувались мурами, досягали висоти 11 метрів. Мури були подвійні і паралельні, тобто внутрішні і зовнішні.

Внутрішні стояли на валу, тому були вищі за зовнішні. Між ними проходили широкі рови. В мурах поряд з бійницями для стрільців були гарматні отвори і проходи для того, щоб можна було зустрічати ворога перед фортецею. Товщина зовнішніх мурів і стін башти першого поверху була 1,5 м., на другому поверсі – 1,2м., на третьому – 80см. У фортеці було багато підземних приміщень і ходів, споруджених з каменю. 

В'їзд у замок був у зовнішній башті, яка виходила на південь з боку містечка. Через яр проходив кам'яний міст, який з'єднував фортецю з містом. Глибокі яри і рови були з трьох боків фортеці, а стрімка гора з боку річки Збруч робили фортецю неприступною. 

Дендропарк «Сатанівська перлина» був заснований на території, яка раніше не використовувалася. Перші дерево-чагарникові насадження були посаджені в 1977 році. З тих пір проводилися систематичні насадження хвойних та листяних порід, сформованих на сьогоднішній день ряд фітоландшафтних зон.

Основною метою формування дендропарку «Сатанівська перлина» є утворення цінної системи ендемічних та екзотичних видів, що будуть сприяти реалізації основних функцій: рекреаційної, виховної і пізнавальної.

Площа парку 28 га. Територія знаходиться на лівому крутому березі p.Збруч.

Рельєф території – складний, з нахилом. Ростуть тут зникаючі та рідкісні види: цибулька подільська, юринея і вапнякова волошка рейнська, пирій загострений, ковила волосиста периста, синяк червоний, цибулька круглонога, чебрець подільський. хвощ великий, молочай багатоцвітний. 

На даній території переважають штучні насадження. Росте тут 181 представник листяних порід. Серед них: гінгкго дволопатеве, кипарисовик (7 видів), кипарис гімалайський, вічнозелений та інші (5 видів), яловець китайський, звичайний, козацький (8 видів), туя східна, західна та інші (12 видів), торея каліфорнійська, кипарисовики Лавсона, айлант, актинідія, барбарис, биручіна, бузок амурський, гібридний, звичайний, бук європейський, вейгела, гібіскус, гортензія, гропот звичайний, дейція, держи-дерево, жасмин садовий (5 видів), жимолость, рокітник «Золотий дощ», керія японська, кизильник, курильський чай чагарниковий, лимонник китайський, магнолія (3 види), оцетове дерево, скумпія, тюльпанове дерево, вейгела корейська, лавровишня, каштан їстівний, рододендрон Шліпенбеха японський, рожевий, жовтий (11 видів).

Лівий берег Збруча, що біля смт. Сатанова, унікальний тим, що тут є джерела цілющих вод. Є тут три джерела – Віра, Надія і Наталія, вони відносяться до гідрокарбонатного класу.

Одному із джерел дали найменування «Надія». Б'є з нього вода, яка характеризується як гідрокарбонатно-магнієво-кальцієво-натрієва.

Кришталево прозора без запаху, прісна, з ледь відчутним металевим присмаком, її температура до +10°С.

Джерело «Віра». Вода тут витікає з-під великого каменю. Поблизу старої фортеці. Прозора, без кольору, запаху, прісна на смак, слабо лужна, її температура +11°С. Характеризується як гідрокарбонатно-магнієво-кальцієва, містить у собі вуглекислий газ, йод, бром та інші активні компоненти.

Джерело «Наталія» виявлено у мальовничій місцевості, у районі старої і зруйнованої Сатанівської ГЕС, вода у цьому джерелі також гідрокарбонатно-магнієво-натрієва, прозора, безколірна, немає запаху, прісна на смак. При температурі навколишнього середовища +23°С, температура джерела не перевищує 23°С. Вода з цього джерела слаболужна, гіпотонічна, містить у літрі води 120 міліграмів вуглекислого газу, цінні мікроелементи її можна використовувати при лікуванні шлункових хвороб, зокрема, при підвищенні кислотності, вона прискорює окисло-відновлювальні процеси і прополіскує весь організм, сприяє кращому виведенню шкідливих продуктів, обміну речовин.

Мінеральні води з названих джерел відзначаються високими смаковими якостями, завдяки малій мінералізації, а також тому, що в їx складі переважають гідрокарбонати кальцію. Вони застосовуються для лікування хворих, їх використовують і як смачні, приємні, корисні столові води. До речі, воду з цих джерел місцеві жителі використовували як лікувальну вже досить давно, раніше, ніж її властивості вивчили вчені. Тай просто приємно пройтися по під берег річки, напитися чистої, корисної джерельної води!

Наприкінці XVI століття у 1581 р. родина Костків, власників Сатанова, заснувала в містечку костел Пресвятої Трійці. Це була дерев'яна будівля, обладнана 1592 року Катажиною (Катериною) з роду Костків. Пізніше було зведено мурований костел у готичному стилі. Це була кам'яна споруда завдовжки 32,5 ліктя, завширшки 14,5 ліктя та заввишки (до стелі) 19 ліктів (лікоть становив приблизно півметра). Костел було вкрито ґонтом, а дерев'яний купол — залізом. На куполі була сигнатурка (з невеликим дзвоном). Підлога храму була кам'яна, а склепіння мали три аркади. У костелі було два притвори та п'ять престолів. Зліва від презбітерія були ризниця та комірка. У костелі був хор й орган на 8 голосів. На середину ХV століття припадає заснування місцевої римсько-католицької громади.

На території, де раніше знаходився Сатанівський костел, зі сходу зберігається унікальний камінь-постамент 1555 р. Постамент, на якому стояла статуя Матері Божої. викарбуваний напис латинською мовою “Culpae non pietatis opus” (пам’ятник злочину, але не безчестя). Одна із легенд стверджує, що місцевий поміщик звабив дівчину знатного роду, але не захотів на ній одружитися. Дівчина поскаржилася польським урядовцям. Звабнику було наказано виплати дівчині великий посаг та поставити постамент-колону.

За часів радянської влади Костел Пресвятої Трійці було зруйновано. На його місці розмістилося автопідприємство.

У 1990 р. було розпочато будівництво нової культової споруди, проте вже не у центрі селища, а на його околиці. на закритому католицькому кладовищі. Було змінено назву костелу на костел Ясногорської Пресвятої Діви Марії- Матері Церкви. Будівництво костелу було завершено у 1994 р.

Сатанів займав помітне місце в релігійному житті краю , тут деякий час жив намісник львівського православного єпископа. У різні роки в Сатанові діяло ряд церков. У ХVІІІ столітті їх було 8, на початку ХХ ст. залишилось 5, на даний час є одна – Воскресіння Христового, у ній зберігаються святині Воскресенської церкви збудованої у 1604 р. та зруйнованої у 1935р.

В церкві зберігається чудотворний образ св. Марії Магдалини, з яким пов’язана цікава історія.

На зламі ХІХ та ХХ ст. Поділля постійно страждало від епідемій холери. Сатанів не був винятком. Під час однієї з епідемій ця ікона й урятувала селище. В розпал епідемії було влаштовано велику хресну ходу. Ікону св. Марії Магдалини пронесли вулицями Сатанова і по периметру селища. Важкий образ святої несли одразу чотири вдови. Як розповідають старожили, зустрічати святиню виходили всі мешканці, як християни (православні й католики), так і юдеї. Євреї під час ходи також молилися. По-своєму, звичайно.

Сатанів тоді був прикордонний (поряд була імперія Габсбургів), тож через Збруч образ не перенесли, а донесли лише до середини мосту, де стояли прикордонники, тут і відслужили службу. Одразу після цього епідемія припинилася. Сам же образ після повернення до храму оновився, а Марія Магдалина «дихала, як жива».

1935 року храм зруйнували, але святиню та ще кілька образів вдалося врятувати. Ікона довгий час знаходилась у Георгіївській церкві, після відновлення Воскресенської церкви, вона була повернута.  

Із здобуттям Україною незалежності було відновлено діяльність Воскресенської церкви (вона почала діяти в приміщенні магазину, яке було виділене церковній громаді). Новий храм почали будувати у 2000 р. Освячено церкву у 2013 р.

 

У 1532 р. було збудовано одну з найрідкісніших єврейських архітектурних культових споруд в усій Східній Європі – Сатанівську синагогу. Це був період найінтенсивнішої єврейської колонізації Поділля. Це типова архітектурна споруда у стилі ренесансу. В плані вона складається з прямокутного (майже квадратного) головного залу і бокових приміщень, що примикають до нього. Перекрита напівкруглим склепінням. Товщина стін синагоги сягала двох метрів. Кам’яний звід – 12 метрів. Завдовжки головний будинок мав 18 м, завширшки – 16 м. Часті татарські, турецькі набіги вплинули на її подвійне призначення як культової, так і як захисної споруди одночасно, тому і має вона вигляд невеликого замку. Глуха аркада аттика, що йде вздовж фасадів,  відігравала роль бойового ярусу.  У ньому й досі збереглися гарматні бійниці – на даху синагоги раніше стояла гарматна батарея. В стінах синагоги збереглося дві мушкетні бійниці, одна з яких виконана у класичному бійничному стилі «отвір для ключа».

Підлога всередині набагато нижча від рівня землі. Цьому є два пояснення. Згідно з однієї версії – тогочасні закони забороняли євреям будувати синагоги вище від християнських храмів. Тому, мовляв, хитрі євреї, аби збільшити внутрішній об’єм приміщення опустили підлогу, аби все відповідало відомій молитві «з глибин землі до тебе звертаємося, Господи…». Всередині стіни прикрашалися стилізованими написами – віршами з Тори, які чергувались з декоративними віньєтками, капітелі колон прикрашалися багатим різбленням. Підземелля під нею використовували як пороховий склад. До головної будівлі прилягають два приміщення: в одному розміщувалась школа – хедер, інше служило молитовним залом для жінок.  

1754 року було проведено її генеральну реконструкцію, було зроблено новий «арон-кодеш». Цікава символіка «арон-кодешу» — корона нагорі символізує Господа, леви внизу — єврейський народ, колони – нагадування про зруйнований Єрусалимський храм, руки символ когенів-жерців храму та скрижалі 10 заповідей. У даний час активно йде реконструкція синагоги.

Протягом століть у Сатанові тісно співіснували православні, католики, греко-католики, іудеї, мусульмани, що безпосередньо вплинуло не лише на соціально-економічний розвиток містечка, його зовнішній вигляд, але й на ментальність мешканців. Корінне населення – українці, а з 1565 року тут оселяються євреї. Сатанівська єврейська община стає однією з центральних общин Поділля, а Сатанів – «єврейською столицею Поділля» (тут містився кагал – орган управління єврейською общиною). У 1672-1699 роках Сатанів перебуває у складі Подільського улусу під владою Османської імперії. На 50-60-і рр.. XV припадає заснування місцевої римо- католицької громади. Після підписання Берестейської унії у 1596р. у Сатанові з’явились греко-католики.  

16 серпня 2011 р. в біля мурів середньовічної брами міста відкрито пам'ятний знак "В пам'ять усіх захисників Сатанова". Знак встановлено на честь представників трьох найбільших громад, які жили разом і пліч-о-пліч боронили рідне місто. Відповідно, написи на камені зроблено українською, польською мовами та на івриті. Різні громади століттями жили поряд, взаємно збагачуючи одна-одну.  

 

Міська брама – одна з найдавніших споруд у селищі, яка входила до загальної системи охоронних стін міста, з'єднаних з фортецею. Побудована в ХV ст, вона за багато віків пережила напади багатьох завойовників і не раз була зруйнована. Сьогодні на її руїнах напис латинською мовою, який свідчить, що востаннє її відновив на початку XVIII ст. власник Сатанова коронний гетьман Адам-Микола Сенявський.

«Адам Микола з Гранова Сенявський, найвищий проводир державного війська, для громадської безпеки оцю твердиню відновив року Христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки разів захищав грудьми. Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Отоманській Порті загородити дорогу до Польщі, а щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів, лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли (цю твердиню), закрито перед ворогами; одному Богові, Королеві й Батьківщині віддаватиме ключі. Року Божого 1724».

Адам–Микола Сенявський відновив замкові та міські укріплення, перетворив Сатанів на відомий торговельний і ремісничий осередок. Проїзд, через який колись в'їжджали в місто, замурований давно, залишились лише дверцята – останні свідки тогочасної історії. У даний час йде реконструкція споруди.

Єврейське кладовище у Сатанові за давністю поховань займає друге місце у світі, після чеського. Умовно воно поділяється на дві частини – старе, яке нараховує 500 поховань ХVІ – початку ХІХ ст. та нове, яке нараховує 300 поховань кінця ХІХ – початку ХХ ст..

Традиційно єврейське кладовище розміщували за річкою, що символізує відділення живого від мертвого. В Сатанові, зокрема, від містечка воно відділене струмком. Крім того, кладовище обов’язково мало бути на високій горі, щоб на неї було важко підійматися і люди не прагнули там опинитися раніше відведеного часу. Правда українські та польські сусіди останнє пояснювали інакше – мовляв хитрі євреї спеціально ховають своїх небіжчиків ближче до неба, аби у день Страшного Суду вони якомога швидше могли зайняти чергу в перших рядах .

Шестикутна зірка (Щит Давида), яка на сьогодні є найвідомішим символом єврейства, на цвинтарях майже не зустрічається, а у Сатанові – є. Найстаріший із п'яти виявлених надгробків XVI століття — часу утворення єврейської громади Сатанова — датовано 1576 роком. Найраніші пам'ятники — це прямокутні стели без декору. На стелі 1638 року зображено жест благословення піднятими руками з особливим чином складеними пальцями (так зване «благословення коганів»). Це одне з найранніших таких зображень у Східній Європі. Похоронений на кладовищі один із єврейських святих.

На нову ділянку кладовища перенесли тіла євреїв Сатанова, що загинули в роки Другої світової війни. Велика трагедія сталася в ніч з 13 на 14 травня 1942 року: на базарну площу фашисти зігнали близько 500 осіб. Частину людей загнали у грузовики та вивезли, а решту загнали у великий льох (на території базару) і замурували. Це були переважно літні люди, жінки та діти. Шпари заштукатурили цементним розчином, щоб не проникало повітря, біля входу поставили вартових. Впродовж десяти днів з – під землі доносився стогін. Вже після визволення Сатанова у 1944 р. було відкрито підвал. 

За межами кладовища розташувалася братська могила членів громади, які померли під час епідемій.

Монастирський ансамбль складається з Троїцької церкви, триярусної надбрамної дзвіниці, келій, в’їзної брами та огорожі. За свою тисячолітню історію монастир належав різним конфесіям: православним, уніатським, потім знову православним. Був, у різні періоди, чоловічим та жіночим. Історія монастиря була буремною і не завжди світлою.

Щодо заснування Свято-Троїцького монастиря є така інформація: «Один грецький православний монах пішов у відлюдники заради молитви, у лісі на горі він знайшов печеру, де і поселився. Пізніше до нього приєдналися ще кілька монахів, що й стало підґрунтям для заснування так званого Скельного монастиря». З давнього печерного начиння збереглися лише кам’яні лежаки, ніші для ікон та схожий на велику терку „камінь випробування”. Раніше на цьому камені кожний, хто бажав постригтися у ченці, мусив простояти навколішки у молитві цілу ніч. У 1460 р. біля печери було збудовано дерев’яний храм у формі хреста, у 1600 р. храм після пожежі було побудовано заново. Будівництво кам’яної церкви, яка збереглась до сьогодні, завершилося у 1744 році. На південно-східній стіні храму встановлено сонячний годинник і стародавній подільський герб, а над входом барельєф Божої Матері Ченстоховської.

Із південно-східного боку, у 1744 р., було добудовано головний монастирський кам’яний двоповерховий корпус. В корпусі діяло дві церкви: на верхньому поверсі в ім'я Святого Миколая, на нижньому — Пресвятої Богородиці Покрови. Остання церква, 4 серпня 1914 року під час бомбардування австрійськими військами, зазнала значних пошкоджень. У корпусі розміщувались ризниця, бібліотека, комора та льох, у келіях мешкали монахині та послушниці.

Свято-Троїцький монастир був відомий як резиденція єдиного в Україні цеху професійних жебраків.

В 1929 р. монастир закрили більшовики. Відновив свою роботу монастир у 1942 р., у 1962 році його знову закрили.

Відродження монастиря почалося 1989 року. 

У 1968 році почалось дослідження Сатанівської мінеральної води типу «Нафтуся». Воду на аналіз в Одесський інститут курортології та фізіотерапії направила Марина (Ніна) Андріївна Нестерова – провізор Сатанівської аптеки. Перші досліди Нестерова провела самотужки, в аптечних умовах. Провела вона порівняльну характеристику трускавецької «Нафтусі» і сатанівської мінеральної води. Ніна Андріївна виявила, що сатанівська вода за хімічним складом наближається до трускавецької, але має іншу формулу і в своєму складі містить залізо, йод, бром, мідь, марганець, фтор, кисень, фосфор. В складі сатанівської води більше гідрокарбонатів, сульфатів, сірководню, хлору, натрію,вуглекислого газу. Все це обумовлює більш сильні її лікувальні властивості.

Запрацювали санаторії:

1976 – почав роботу санаторій- профілакторій «Берізка», розрахований на 50 місць.

1976 – почав роботу санаторій «Збруч», який розрахований на 100 відпочиваючих.

1989 – почав роботу санаторій «Товтри», на місці якого з 2012р. будується санаторій Арден-палац.

1999 – почав роботу оздоровчий комплекс «Поділля», який належить ВАТ Державній акціонерній компанії «Автомобільні дороги України», на 60 місць.

2000 – почав роботу реабілітаційний центр УМВС, на території центру є живий куточок із прекрасними птахами.

2005 – «Перлина Поділля», який став оздоровчо-музейним комплексом. Експонати музею розміщені, як у середині комплексу, так і ззовні.

2007 – почав роботу оздоровчий комплекс «Жива вода», розрахований на 54 особи.

У селі Кренцилів працює приватний пансіонат «Загублений рай».

Неподалік від Сатанова слов’яни заснували у Х-ХІ столітті місто Звенигород, яким з 1125 року володів син галицького князя Володаря Ростиславовича – Володимирко. Прославились жителі містечка у боротьбі з монголо-татарами. Завдяки хорошій розвідці звенигородців, монголо-татари завжди приходили у порожнє поселення. Жителі з худобою і майном переховувались у лісі.

У ці лихі часи виникла легенда про квітку, яка росте тут, квітку називали колись купиною. «На схилах гір Медоборів здавна цвіла купина, яку звали квіткою вірності й кохання. Ці квіти заплітали в коси дівчата, їх дарували коханим на прощання. Вірили люди, що купина поверне коханих додому. Не міг загинути на чужині той, з ким була та квітка. Та от прийшло в Медобори горе. Незліченні орди ворогів, як люті звірі, накинулися на села. Дивували ворогів незнані їм червоні квіти. Але тільки-но доторкнувся хто з них до квітки, як падав мертвим. Вмить спалахнули квіти купини ясним вогнем — і не стало ворогів. А за деякий час знову зачервоніли квіти, як бувало. У народі називають ту дивну квітку «неопалимою купиною», бо щастя приносить вона добрим людям».

Приблизно 200 років тому оселився у цьому лісі, на скелі Відлюдник. Спав на кам’яному ліжку з кам’яною подушкою. Живився лісовими плодами, корінням. Знався на травах. Лікував поранених і хворих, використовуючи при цьому цілющі властивості джерел поблизу Збруча. Місцеві жителі сьогодні дбають про святе місце, облаштували у печері капличку, де на Зелені свята відправляється велика служба Господня.

Між селами Спасівка та Іванківці розташована ціла курганна група: один великий курган (його культурно-хронологічна приналежність — VII століття

до н.е.) та до двадцяти маленьких. Донині збереглися лише два, розташування інших може визначити лише фахівець. Ці два скіфських кургани розкопали «чорні» археологи та пограбували. Центральна частина великого кургану досліджена археологами. Саме тут знаходилася поховальна камера, склеп. Він був дерев’яний, з усіх чотирьох боків оточений двома рядами стовпів. Ці стовпи підтримували дерев’яні стіни, зверху, очевидно, було перекриття. У самому ж склепі було саме захоронення, яке вщент пограбоване. Виходячи з того, що це грандіозна споруда, тут похована якась знатна особа – цар, князь… словом, володар цих земель. Збереглася у склепі кам’яна підлога.

Можна припустити, що у кургані були й інші захоронення. Хоч пам’ятка пограбована, трапляються деякі знахідки – бронзові й залізні наконечники, глиняний та кістяний посуд, прикраси. Склеп був оточений кам’яним валом шириною близько десяти метрів та висотою – до двох. З півдня був вхід до склепу у вигляді кам’яного помосту, обмеженого з двох боків кам’яними стінами. Кам’яний вал – це те, що вирізняє кургани Сатанівської групи від інших. Мабуть, вал підкреслював грандіозність, значення тієї особи, яку ховали. До того ж, на ньому міститься майданчик, яким, можливо, ходили жреці. Мабуть, там відбувалися якісь ритуали. Це була не просто серйозна споруда, а святиня, до якої навколишні племена приходили поклонятися, це не просто могила, а храм, у якому відбувалися релігійні церемонії, проводилися свята.