Виховний захід

Річниця визволення Сатанова

  Ні, не забути нам!

Завжди палатиме

Вічною славою і вічним вогнем

Подвиг, освячений,

Битвами ратними

І переможним, омріяним днем...

Жорстоким випробуванням для українського народу стала Велика

Вітчизняна війна. 22 червні 1941 року на нашу країну віроломно напала фашистська Німеччина.

„22 червні, - скаже пізніше один із героїв роману О. Гончара „Людина і зброя” – судилося стати найчорнішим днем нашої історії”. П’ять з половиною мільйонів вигодуваних і вимуштруваних гітлерівців вторглися на землі Союзу Радянських Соціалістичних республік, у складі якого тоді перебувала й Україна. 47тис. гармат, 5 тис. літаків...

Почалася найтяжча з усіх воєн, які коли-небудь знала світова історія. Палахкотіли, оповиті полум’ям прикордонні застави, стримуючи натиск фашистської навали, стікали кров’ю бійці. Руйнуючи все на своєму шляху, війна загрожувала найдорожчому в житті кожного з нас – Вітчизні. Мова йшла про життя або смерть українського народу.

Цього року у травні ми будемо відзначати 69 річницю Перемоги над фашистськими загарбниками. А 25 березня відзначатимемо 70 річницю визволення Сатанова. Виховна година яку ми проводимо сьогодні – це лише маленька часточка великої данини, пошани героям , які загинули у боях за визволення Сатанова, та сатанівчанам, які загинули на фронтах Другої світової війни.

69 років минає від закінчення Другої світової війни, а рани все ще ятряться, а серце щемить, завмирає. Вогняна віхола боляче обпалила кожну сім’ю. Майже в кожній хаті не дочекалися батька чи матері, сина чи доньки, сестри чи брата. Тисячі дітей виростали сиротами в недостатках та смутку, не зігріті батьківською ласкою, теплом родинного вогнища. Та, благословенні на добро і щастя, вони вижили і зберегли у душах своїх пам’ять про тих, хто ціною власного життя допоміг відстояти найдорожче на землі – мир і свободу.

  Якої огненної мови

Знайти мені? В пожежі я.

В огні фронтів мій край чудовий,

Вітчизна звихрена моя.

Шептать не можу я молитви

В розмаху хресному руки.

За рядом ряд ідуть на битву

В сталевих касках юнаки.

 За рідний край віддать готові

Вони свою гарячу кров

О, де знайти такої мови,

Щоб передать до них любов?

Затьмарилось сонце на ясному сході,

    Вогнями в житті огризається зло.

    Нам дуже нелегко, нам тяжко в поході,

    Майбутнє землі нам на плечі лягло.

 Ще зброї в нас мало, печалі багато,

    Та впертості стане на всіх ворогів.

    В нелюдських роках ми чесно, мій брате,

    Вкладаєм в тригранні багнети свій гнів.

Грудьми зустрічаєм підступність зміїну,

     На виліт вбиваємо сталь у заброд.

     Ми можем померти – не вмре Батьківщина.

     Ми можем загинуть – не згине народ.

25 березня виповнюється 70 років з дня визволення нашої області, рідного Сатанова від німецько-фашистських загарбників. 70 рік над нашою землею чисте небо і ясне сонце, дитячий сміх, радість.

Його відстояли мужні сини і дочки, відомі і невідомі герої Великої Вітчизняної війни, живі, з сивиною на скронях ветерани і ті, що увійшли у безсмертя.

Визволення Поділля з-під ярма німецько-фашистських загарбників у січні 1944 року. 4 березня 1944року розпочалася Проскурівсько-Чернівецька операція, яка закінчилася визволенням області.

 6 липня 1941 року німецько-фашистські війська вдерлися до Сатанова. Надовго запам’ятали  сатанівчани цей чорний день. Вони грабували селища, руйнували житла. Запалали будинки, загриміли постріли, вибухи гранат, почувся людський крик і дитячий лемент.

В Сатанові впроваджувались фашистські „нові порядки”. Людей морили голодом, закопували живими в землю. Приміщення Сатанівської середньої школи перетворили на жандармерію, карцери. Піщані кар’єри під Циганською горою стали місцем страти патріотів.

Та найстрашніше сталося в ніч з 14 на 15 травня 1942 року. Як тільки стемніло, селище було оточене подвійним цепом солдатів. До півночі фашисти зігнали на базарну площу більше півтисячі людей: дорослих і дітей. Більшість загнали в грузовики і повезли. А більше 200 євреїв загнали у кам’яний льох і замурували їх. Заштукатурили цементним розчином, аби не проникало повітря. Десять днів з-під землі доносились стогін і прокляття фашистським нелюдам.

Крім цього, на території Сатанова розстріляно і замучено понад 600 чоловік.

- Довічна слава героям! Довічна слава! Довічна слава!

 Але для чого вона їм, ця слава – полеглим! Усе живе – врятованим. Для чого вона їм, ця слава – мертвим?

 Від імені серця, від імені життя, повторюю – довічна слава героям!

 Й безсмертні гімни, прощальні гімни над сонною планетою пливуть величаво!

Нехай не всі герої – ті, які загинули, - полеглим – довічна слава! Довічна слава!

 Пригадаємо всіх поіменно, лихом пригадаємо лихом своїм. Це треба не мертвим, це треба – живим.

 Проте, фашистський терор не поставив сатанів чан на коліна. В своїх серцях, як в усіх українських людей, знайшло гарячий відгук закличне слово уряду про розгортання всенародної боротьби в тилу ворога, створення партизанських загонів та підпільних груп.

 В жовтні 1941 року у Сатанові була створена районна підпільна організація, яку очолив Григорій Степанович Корецький. Підпільну групу було створено і на цукровому заводі, керівником якої був Анатолій Гнатович Шевченко. Підпільники розповсюджували листівки про дії на фронтах, збирали зброю, псували комунікації ворога, здійснювали напади на військові об’єкти, цукор, що мав йти до Німеччини, випускали або в жом, або отруювали стрихніном. В жовтні 1942 року розпочались масові арешти підпільників, загинули керівники, та повністю знищити патріотів не вдалося.

 В лісах Сатанова діяли партизанські загони. В липні 1943 року в Сатанівських лісах перебувало партизанське з’єднання С.А. Ковпака, яке здійснювало рейд від Путивля до Карпат.

 Сатанівчани не забули подвигу патріотів.

Їм пам’ятник – життя:  блакитні небеса,

Заводські гудки, і вранішня роса.

Вони, як заповіт, дали нам день погожий,

Щоб цвів оцей бузок, що край вікна звиса,

Щоб на лугу співала замашна коса.

 Вони – як сонце, що ніколи не згаса,

В серцях вони у нас, вони із нами в думці,

Хто горя шмат гіркий проніс у сумці.

У вічність слава двері тим відчинить, хто впав за честь і волю Батьківщини!

Якою б страшною і чорною не була ніч, на зміну їй приходить день. У 1944 році війська Першого Українського фронту (командуючий генерал М. Ф. Ватутін, Г. К. Жуков), здійснюючи Проскурівсько-Чернівецьку наступальну операцію розпочали звільнення Хмельниччини.

У Сатанів з боку Проскурова через Олександрівну, Зверхівці входили підрозділи Самаро-Ульянівської Червонопрапорної Залізної дивізії. 24 березня бої відбувалися у Юринцях та Покрівці, а також вздовж автомобільної дороги Сатанів-Закупне, в районі Гусикової гори. На горі було встановлено гармату – сорокап’ятку; обслугою гармати курував сержант Павло Олексійович Макаров.

Він зустрів 19 танків і близько 30 автомашин та бронетранспортерів. Бій тривав 2 години. Загинули всі. Сатанів було звільнено.

 Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року П. О. Макарову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На території школи Макарову встановлено пам’ятник. А поховано героя разом із 180 воїнами, що захищали Сатанів, у братській могилі. По війні спорудили у центрі Сатанова пам’ятник. На гранітному постаменті, де височить постать воїна, золотими літерами викарбувано: „Сержант П. О. Макаров, Герой Радянського Союзу”. Звання героя присвоєно посмертно...

25 березня підрозділи ІІ стрілецького корпусу І гвардійської армії генерала Гречка визволили Сатанів. Того ж дня частини 9 механізованого корпусу 3 гвардійської танкової армії генерала Рибалка звільнили Городок.

 Хоробро билися проти ворога на фронтах війни і жителі Сатанова. 56 сатанівчан полягли смертю хоробрих у боях за свободу і незалежність нашої батьківщини.

 Чим далі у глибину історії відходять події минулої війни, тим яскравіше постає перед зором прогресивного людства велич подвигу нашого народу, Збройних Сил, які перемогли лютого ворога, врятували народи світу від гітлерівської чуми.

Слава всесвітня від роду до роду

      Воїнам мужнім за ратні труди,

      Що принесли з вогняного походу

      Спраглим народам живої води!

 Сущим хвала, що в громах канонади

      Сонце несли на святім знамені.

      Вічна пам’ять полеглим за правду,

      Смертю смерть подолавши в війні.

 Радуйтесь в мирі, народ і державо,

      Маршам своїм легендарних полків,

      Командирам сивим хвала величава,

     Слава солдатам вовіки-віків!