Блог вчителя історії Польної Алли Йосипівни: МАН. Слідами предків. Велика Скіфія

Слідами предків. Велика Скіфія

ТЕЗИ

1. Скіфська держава існувала на теренах сучасної України з VІІІ по ІІІ ст. до н.е.

2. Курган – це намолене багатьма поколіннями, особливе місце, це найдавніша, збережена у вічності могила наших предків.

3. Народові, в якого немає ані міст, ані укріплень, котрий свої житла переносить із собою, в якого кожний — вершник-стрілець, такому народові як не бути непереможним і невразливим?

4. Кургани, які знаходяться поблизу смт. Сатанів відносяться до VІІ ст. до н.е., а найдавніші досліджені скіфські кургани датуються VІ ст. до н.е.

5. Чимала кількість курганів із схожим плануванням, свідчить про існування державного канону влаштування могил.

6. Під час розкопок кургану поблизу с. Паньківці Кам’янець – Подільського району виявлено різноманітну кераміку, бронзові, залізні, золоті прикраси, кінську збрую, амулет-оберіг, зроблений з нижньої щелепи леопарда.

7. Вважається, що Редвинецький курган V – ІV ст. до н. е. (Хмельницький район) було споруджено на честь воїнів, що загинули на чужині.

8. Поблизу села Бедриківці знайдено залишки жертовника.

9. Цінність Іванковецького кургану № 9 (гробниця вождя племінного об’єднання чи царя) в оригінальній конструкції насипу – у вигляді піраміди, яка є унікальною в своєму роді.

10. Скіфи залишили багату матеріальну культуру, аналогів якій немає у всьому світі.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СКІФИ – ОСОБЛИВИЙ НАРОД

1.1.Територія розселення скіфів

1.2.Теорії походження

1.3.Війни скіфів

1.3.1.Особливе місце бога війни

1.3.2.Жінки у скіфському суспільстві

1.4.Економічний та суспільний розвиток Скіфії

1.5. Згасання Скіфії

РОЗДІЛ 2. СКІФСЬКІ КУЛЬТИ

2.1.Обряд поховання

2.2.Спорудження курганів

2.3.Облаштування поховань

РОЗДІЛ 3. СКІФИ НА ПОДІЛЛІ

3.1.Землеробські культи

3.2.Скіфський курган м. Хмельницького

3.3.Кургани Городоччини

3.4.Кургани Сатанівської групи

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Скіфська держава існувала на теренах сучасної України з VІІІ по ІІІ ст. до н.е. за такий тривалий час існування вона залишила вагомий слід в історії України та багато пам’яток.

Територія Позбруччя поблизу смт. Сатанів надзвичайно багата на пам’ятки археології. Природа подбала про те, щоб наділити цей край всім необхідним для задоволення людських потреб. Рельєф місцевості створював комфортні умови на випадок негоди, потужні чорноземи і оптимальна кількість опадів гарантували стабільні врожаї. Тому не дивно, що землі вздовж середньої течії Збруча містять старожитності різних часів. Особливо часто зустрічаються селища скіфського часу. Чимало тут курганів, які датуються VІІ ст. до н.е. Курган – це намолене багатьма поколіннями, особливе місце, це найдавніша, збережена у вічності могила наших предків. А ці місця, знаємо, потрібно шанувати. Як шануємо і доглядаємо місця вічного спочинку своїх дідів, батьків [20].

Минуться нинішні економічні і політичні негаразди, прийде матеріальне благополуччя, тоді наші нащадки по-іншому будуть ставитись до своєї історичної спадщини.

Актуальність теми: сьогодні цікаво знати історію тих народів, які колись проживали на території нашої держави, особливо коли вони залишили унікальний слід на території місцевості, де ти живеш. Кургани, які знаходяться поблизу смт. Сатанів відносяться до VІІ ст. до н.е. Із досліджених в Україні курганів цього часу таких споруд, практично, не виявлено. Деякі аналогії можна знайти у віддалених регіонах Євразії (Алтай, Північний Кавказ). Досліджені кургани, не дивлячись на те що були пограбовані, виявились цікавими в плані розуміння поховального обряду місцевих племен VІІ-VІ ст. до н.е. Отриманий матеріал дає можливість по-новому трактувати ряд питань давньої історії краю: соціально-економічного, культурного розвитку, а поховальний обряд може прояснити особливості не тільки духовної, але й матеріальної культури, показати рівень розвитку господарства, особливості побуту.

Мета роботи: дослідити історію скіфів та довести, що історія нашої малої Батьківщини займає чільне місце в історії України.

На досягнення поставленої мети було спрямовано виконання наступних завдань:

1. Дослідити особливості життя скіфів, їх обряди та культи.

2. Ознайомити із скіфськими пам’ятками відкритими поблизу селища якомога більше людей;

3. Залучити громадськість до проблеми збереження унікальних пам’яток, врятувати те, що не до кінця загублено.

Об’єкт дослідження: життя, обряди, культи скіфів, які проживали на території України у VІІІ – ІІІ ст. до н.е.

Предмет дослідження: скіфські кургани розташовані поблизу смт. Сатанів.

Для досягнення поставлених завдань дослідження було використано такі методи дослідження:

¨ аналіз і узагальнення літератури під час дослідження історії скіфів;

¨ збір і систематизація відомостей про знахідки у скіфських курганах України та Сатанівської групи;

¨ метод теоретичного аналізу і синтезу на етапах визначення мети та завдань дослідження.

Наукова новизна: історія скіфських курганів Сатанівської групи мало досліджена. У роботі ми прагнемо дослідити особливості життя, обряди та культи скіфів, розглянути локальні особливості устрою поховальних споруд, виокремити певні елементи конструкції насипу кургану, підкреслити винятковість курганів розташованих поблизу смт. Сатанів, оскільки найдавніші скіфські кургани датуються VІ ст. до н.е., а наші – VІІ ст. до н.е.

Практичне і теоретичне значення: зібраний матеріал можна буде використовувати на уроках історії у 6 класі при вивченні теми «Цивілізації Передньої та Центральної Азії. Кіммерійсько – скіфський світ». Матеріал можна використати для проведення екскурсій. Скіфські кургани – це «українські піраміди», які ми можемо втратити через недбалість. Ми хочемо, щоби в межах Національного парку «Подільські Товтри» було створено туристично-заповідну археологічну зону. Створення такого музейного комплексу сприяло б популяризації нашого краю, виховувало б патріотизм у молодих людей, формувало б широкий світогляд і повагу до свого минулого.

Структура роботи: наукова робота викладена на 26 сторінках машинописного тексту, складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 23 найменування, та додатків.

РОЗДІЛ 1

СКІФИ - ОСОБЛИВИЙ НАРОД

1.1. Територія розселення скіфів

На початку І тис. до н.е. із сходу на територію України вторглися войовничі племена кіммерійців. На рубежі VІІІ ст. до н.е. почалося завоювання скіфами півдня України та Криму. Скіфами їх називали греки, а самі себе вони називали сколотами. На кінець VІІІ ст. до н.е. у скіфів (сколотів) склався племінний союз і утворилась велика скіфська держава на півдні України та Криму. Ця племінна держава відіграла головну роль в VІІ – VІ ст. до н.е. у степовій частині Східної Європи. В VІІ ст. до н.е. скіфи робили набіги і руйнували багаті міста царства Урарту і часто загрожували Мідії і Єгипту [1].

Територія Скіфії: західний кордон — Дунай, південний — узбережжя Чорного і Азовського морів, а також Кримські степи, східний — Дон. Менш чіткою є північна межа Скіфії — вона проходить на відстані 11 днів плавання по Дніпру, уверх від його гирла. У межиріччі Бугу і Дніпра, на території Правобережної України, жили землеробські племена калліпідів і алазонів. Вище, тобто північніше від алазонів, мешкали скіфи-орачі, що сіяли хліб на продаж. У пониззі Дніпра - скіфи-землероби.

На схід від скіфів-землеробів, тобто у степах дніпровського Лівобережжя, жили скіфи-кочівники, які «нічого не сіяли і не орали». Ще далі на схід, аж до Дону простяглася земля скіфів царських, які «вважали усіх інших скіфів своїми рабами». Скіфське суспільство зберігало поділ на три стани: воєну аристократію, жерців, рядових общинників – землеробів і скотарів. Окрему групу становили раби [11].

1.2. Теорії походження

В науці існують дві точки зору, щодо походження скіфів. Одні дослідники вважають скіфів народом місцевого, автохтонного походження, інші дотримуються думки, що скіфи вийшли з глибин Азії. Обидві точки зору мають свої сильні та слабкі сторони, і лише подальші розкопки допоможуть вченим з'ясувати це дуже важливе й складне питання скіфської історії. В одній із легенд стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) у середині II тис. до н. е. й були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфена (Дніпра). Від Таргітая народилося три сина – Ліпоксай (Гора-цар), Арпоксай (Вода-цар) і Колоксай (Сонце-цар). Для синів Таргітая небесні боги послали золоті дари: плуг, ярмо, сокиру і чашу. Коли до дарунків підходили старші брати, то вони спалахували і не давалися в руки. І тільки Колоксай зумів взяти їх до рук і брати одразу ж визнали за ним главенство. Від Колоксая й походить рід царів, який править всіма довколишніми народами [16].

1.3. Війни скіфів

Скіфи жили первіснообщинним ладом, верховна влада належала народним зборам. Але правили племінними союзами рада багатих старійшин і вождів, з часом почали обирати царя. Вже з часів походів у Малу Азію царська влада у скіфів була спадковою — царя Прототія змінив його син Мадій. Але цар у скіфів був не один. Так, війною з Дарієм керували три царі: Ідантирс, Таксакис, Скопасис, кожен з яких, очевидно, очолював якесь плем'я. Скіфський цар, син Савлія відомий своєю військовою хитрістю і перемогою над перським військом Дарія, Ідантирс застерігав царя Дарія: «Я досі нікого не лякався, і не тікав ні від кого, ні в минулому, ні тепер від тебе... Але спробуй тільки зруйнувати отчі могили, тоді взнаєш, чи будемо ми з тобою воювати, чи ні!» Розуміючи, що не можна перемогти цю величезну армію у відкритому бою, скіфи поділили своє військо на три частини і з великою стратегічною і тактичною майстерністю почали партизанську війну, відступаючи перед основними силами Дарія й знищуючи все на своєму шляху. Водночас вони обезкровлювали армію Дарія постійними і раптовими нападами на невеликі загони й комунікації персів. Плинув час, армія персів танула, не одержавши над скіфами жодної перемоги, не захопивши щонайменшої здобичі. Нарешті, коли Дарій опинився у дуже скрутному становищі, скіфи надіслали персам такі дарунки: птаха, мишу, жабу і п'ять стріл. Один з радників Дарія на ім'я Гобрій вірно розтлумачив скіфські дарунки: «Якщо ви, перси, не злетите у піднебесся, перетворившись на птахів, або не сховаєтесь у землю, наче миші, або не пострибаєте в озера, ставши жабами, то не повернетесь додому, бо загинете від цих стріл». Пізніше той самий Гобрій остаточно переконав Дарія піти зі Скіфії, мовивши так: «Царю, я дещо чув про недоступність цих людей, а тут я ще більше переконався в цьому, спостерігаючи, як вони знущаються з нас. Тому я вважаю, як тільки настане ніч, нам слід відступити, поки скіфи ще не поспішили до Істру (Дунай).» Проте безнадійність свого становища розумів і сам Дарій, який сказав: «Ці люди цілком зневажають нас тому слід добре обговорити, як нам забезпечити собі повернення».Так безславно закінчилася спроба Дарія підкорити Скіфію, а слава скіфів як непереможного народу ще більше зміцніла [7].

Найвизначніший військовий історик стародавньої Греції V ст. до н. е. Фукідід писав, що із скіфами «не тільки не можуть зрівнятися європейські царства, але й навіть у Азії немає народу, який міг би наодинці протистояти скіфам, якщо вони будуть єдиними». Найважливіша відміна скіфів полягає в тому, що жодний ворог, який би напав на них, не може ані врятуватися від них втечею, ані захопити їх, якщо вони не захочуть бути відкритими: адже народові, в якого немає ані міст, ані укріплень, котрий свої житла переносить із собою, в якого кожний — вершник-стрілець, такому народові як не бути непереможним і невразливим? Скіф ніколи не лишав на полі бою пораненого товариша, а того, хто потрапив у полон, визволяв ціною власного життя. Скіф ніколи не залишав у біді свою родину, свій народ, свою країну. Він органічно не міг бути зрадником.

Протягом 28 років вони хазяйнували в Мідії, неодноразово і успішно воювали з Ассирією, беручи активну участь у штурмі столиці Ассирії Ніневії. Скіфи були значною силою в розгромі держави Урарту; побоюючись скіфських воїнів, єгипетський фараон вважав за краще відкупитися від них коштовними дарами.

Політична історія Скіфії IV—ІІІ ст. до н. е. — це нескінченні війни, що підривали її могутність.

1.3.1. Особливе місце бога війни

Скіфи були войовничим народом, тому і в релігії особливе місце займав бог війни — Арес. Втіленням його був старовинний залізний меч. Лише на честь цього божества споруджували спеціальні святилища у вигляді великих пірамід із хмизу з площадкою наверху, на якій встановлювали меч. В жертву богу війни приносили не тільки худобу, а й людей — кожного сотого з військовополонених. На честь бога війни щорічно проводилися свята з ушануванням воїнів, що відзначались у боях, почесною чашею вина. На таких святах влаштовувалися ритуальні танці й змагання [5].

1.3.2. Жінки у скіфському суспільстві

Воювали не тільки чоловіки скіфи, а й жінки. Молоді жінки-воячки (середня тривалість життя жінок складала всього 33-35 років) з Скіфії були в лавах кінних легкоозброєних допоміжних загонів. Вони охороняли майно, худобу, житла, коли чоловіки-воїни йшли у військові походи або в тривалі сезонні перекочування з худобою. Жінки були пристосовані до похідного життя, вони не милися водою, яка в степу була розкішю. Жінки змочували шерехатий камінь і на ньому розтирали кипарисову деревину, також кедрову деревину та ладан і потім цією густою рідиною змазували усе тіло та обличчя. І від цього вони, по-перше, приємно пахнули, а по-друге, коли вони наступного дня знімали шар цієї масті, їхня шкіра ставала чистою і блискучою [22].

1.4. Економічний та суспільний розвиток Скіфії

У VІІ - VІ ст. до н. е. скіфи жили патріархально-родовим ладом: земля, пасовиська й угіддя належали общині, основу якої складали невеликі сім’ї, що володіли певною кількістю худоби і майна.

Скіфи-землероби жили в землянках і невеликих глиняних будинках. Для обробітку землі вони користувались плугом, залізними серпами, іншим залізним реманентом, камінними зернотерками. У скіфських поселеннях також розвивались ремесла: гончарство, ковальське, ливарне, ткацьке. Велику увагу приділяли скіфи розведенню коней – невеликих, невибагливих, але дуже витривалих і баских, захищених у бою лускатими металевими обладунками. Рівень господарства був вищим у тих землеробів, які підтримували торговельний зв’язок з грецькими та римськими містами, державами. Найважливіше значення для скіфів мали тісні зв'язки, встановлені ще у VI ст. до н. е., з давньогрецькими містами-колоніями, які виникли на північних берегах Чорного моря. До грецьких міст зі Скіфії у великій кількості надходили хліб, худоба, раби, а в обмін скіфи одержували олію, вино, витвори грецького ремесла і мистецтва. У грецьких містах, насамперед в Ольвії і містах, що входили до складу Боспорського царства, були спеціальні майстерні, які працювали на скіфський ринок. До безцінних творів мистецтва, виготовлених греками, знайдених у скіфських гробницях належать: золотий гребінь з кургану Солоха із зображенням битви скіфів, срібна чортомлицька амфора, на фризі якої зображені скіфи, що приборкують степових коней, електровий кубок із Куль-Оби з жанровими сценами скіфського побуту, срібна чаша з Гайманової Могили, на якій високим рельєфом з позолотою зображені скіфи, з Товстої Могили золота пектораль (нагрудна прикраса) із зображенням сцен кочового побуту скіфів [13].

Широка торгівля з античними центрами мала велике значення у соціально-економічному розвитку скіфського суспільства. Активна торгівля з греками сприяла все зростаючій диференціації скіфського суспільства – поділу на бідних і багатих, почав формуватися рабовласницький лад. Наприкінці VІ ст. до н. е. скіфські племена – калліпіди («прекраснокінні»), алазони, скіфи-орачі, скіфи-кочівники та царські скіфи – обєднались в єдину державу – Велику Скіфію, із населенням 680 тис. осіб. Найвідомішим скіфським царем IV ст. до н. е. був Атей. При ньому скіфська держава займала величезну територію від Азовського узбережжя до Дунаю. Тоді ж скіфи захоплюють землі і за Дунаєм. Проявом економічної могутності скіфської держави часів Атея було карбування ним власної монети.

1.5. Згасання Скіфії

Масове просування у Подніпров'я сарматських племен призводить до значного скорочення території Скіфії на межі III—ІІ ст. до н. е. Колишня величезна держава тепер зменшується до розмірів невеликого царства з центром у Криму. Пізніше скіфи зовсім зникають з історичної арени. Але ще багато віків потому історики та географи Візантії і Західної Європи іменували причорноморські степи Скіфією. Східні скіфи підкорилися сарматам і асимілювалися з ними. Однак більша частина скіфів розчинилася серед осілого автохтонного населення "українського" лісостепу. На сьогодні деякі теоретики і науковці вважають, що первісні паростки слов’ян вийшли із розкладу скіфсько-сарматської народності [21].

РОЗДІЛ 2

СКІФСЬКІ КУЛЬТИ

2.1. Обряд поховання

У скіфів існував культ предків. Це виражено в обрядах поховань, царів, духовних осіб і простих людей. Коли помирав цар, його бальзамували (вкривали тіло воском, перед тим очистивши від нутрощів черево, наповнювали його перетертим купритом, кмином, насінням селери, кропом, потім зашивали), обвозили труп серед всіх підданих племен, після чого викопували велику чотирикутну яму і ховали покійника разом з дружиною, воїнами, слугами, худобою, кіньми, зброєю, харчами, золотими прикрасами (золото як нейтральний, тобто незнищуваний матеріал символізував в очах давніх людей ідею безсмертя, всемогутності, вічності). Під час поховання кожний член племені робив надріз вуха, носа, шиї, лиця або інших органів тіла, після чого шапками наносили великий курган. Чим вищим був курган, тим багатша і знатніша була людина. Під час поховання було проведено воїнами ритуал кровного враження. Повернувшись із похорону, скіфи робили ритуал очищення своєї душі. Через рік тут відбувається тризна, під час якої вбивають 50 юнаків і стільки ж коней. Трупи юнаків закріплюються на конях; останніх закріплюють у стоячому положенні за допомогою дерев'яних підпорок. Встановивши навколо могили таких вершників, скіфи розходяться» [12].

Коли помирають прості скіфи, найближчі родичі кладуть їх на вози і перевозять до домів приятелів. І кожен із них приймає їх і частує всіх, хто супроводжує померлого, водночас підносячи йому всі ті страви, якими частує і живих. Отак сорок днів возять незнатних людей, а вже потім їх ховають.

2.2. Спорудження курганів

Період курганного будівництва скіфів тривав з V до початку ІІІ ст. до н.е., що віддзеркалює високий рівень суспільної організації скіфів у цей період. Будівництво великих курганів відбувалось одночасно з створенням підземних споруд. Насип скіфського кургану є складна споруда. Він складається з первісної обваловки, що охоплювала місце головного поховання. Первісна обваловка, тобто кільцевий вал, до декількох метрів висотою та діаметром до 25 м, влаштовувалась на всіх скіфських могилах та була основою для подальшого будівництва насипу. Тому не випадково одне зі значень слова курган у половецькій мові, означає “насипний вал.” Важливим елементом насипу є поховальна доріжка – тимчасові проходи, що були в залишках обваловки в субширотних напрямках для підходу до вхідної ями. На доріжках, влаштовували поховання коней, конюхів, чи охоронців. Поховання залежних осіб, влаштовували також на перемичках кільцевих ровів чи з обох сторін перед ними. Напрямки поховальних доріжок, як правило, співпадають із розривами кільцевих ровів. Є підстави вважати, що поховальна доріжка мала продовження і за межами кургану. Обваловка та більша частина насипу складалися з вальків.

Вінчали процес будівництва кам’яні крепіди, що кільцем охоплювали насип, і утримували його від розповзання. Це “облицювання” із великих брил вапняку, встановлених вертикально, які утворювали кільце висотою 1,2 – 1,5м, що охоплювало насип. Проте, серед курганів еліти є насипи зведені без каміння [10].

Вершини частини курганів вінчали антропоморфні статуї з вапняку чи граніту. На деяких скіфських курганах іноді встановлювалися своєрідні скульптури — кам'яні «баби», що являють собою один із найдавніших творів монументального мистецтва. Їх встановлювали на пошану померлого чи присвячували божествам або обожненим героям. Встановлення статуї на вершину кургану підкреслювало його культове значення і відповідало схемі – «кумир на вершині святилища». Статуї використовувалися не лише в поховальних пам‘ятках, але і як композиційний центр святилищ чи сакрально-меморіальний знак на них.

Морфологічно скіфські кам’яні статуї, розподіляються на дві групи: із зображеннями та без них. Останні для більшої зручності назвали “силуетними”. Іконографія їх зводиться до виділення голови, плечей, а іноді стегон. Статуї із зображеннями належать до V – початку IV ст. до н.е. тоді як силуетні скульптури датуються IV ст. до н.е.

В V-ІV ст. до н.е. рів стає одним з елементів скіфських курганів. Давні будівничі оформлювали оточуючий насип простір за допомогою кам‘яних алей та мощених стежок, що підводили до кургану.

В теоретичних реконструкціях курган постає як єдина складна та багатокомпонентна споруда.

Поховальні споруди елітних курганів часто мали по два входи, влаштованих одночасно. Один робився з периферії підкурганної поверхні, другий – в її центрі.

В більшості випадків елітні кургани скіфів – це одноактні, складні, багатокомпонентні споруди, всі елементи яких улаштовувались синхронно та були частинами одного комплексу. Головна ідея цих споруд підкорена забезпеченню переходу померлого в потойбічний світ з відповідним почтом, що супроводжує свого господаря [16].

Соціальний ранг померлого змушував передбачати всі параметри насипу, ще на рівні розмітки підкурганого простору. Об‘єктивним критерієм місця померлих в суспільстві виступає обсяг кургану. Тому при визначенні соціальної кваліфікації поховальних комплексів надавалась перевага обсягу насипу. Значення померлої особи в суспільстві визначалось обсягом зусиль або певної кількості праці, що витрачали на її вшанування. Нормативи поховального престижу могли відповідати певній кількості возів вальків та каміння, або використовувалось якісь лінійні еталони, приміром, довжина списа чи аркану.

Пік масового будівництва курганів передує періоду згасання Скіфії. Фінал курганного будівництва скіфів, як одна з ознак загибелі чи згасання Великої Скіфії, припадає на першу чверть ІІІ ст. до н.е.

2.3. Облаштування поховань

В Скіфії найпоширенішою поховальною спорудою є ями. Ями великі (площею від 6 до 28м, глибиною 2,5 – 4м) квадратної форми, перекриті деревом та очеретом. Частина ям має під стінами невеликі підбої, що слугували нішами для сакрального посуду. Поховальна камера є ключовою частиною катакомби, в яку клали головного небіжчика та осіб, що його супроводжували. Камери катакомб це підземні приміщення різних форм площею до 30-40 м. В плані вони бувають прямокутні, овальні, квасолеподібні, трапецієвидні та інших форм. Стелі поховальних камер влаштовувались у вигляді криволінійного склепіння. Поховальні камери заможних могил мали драпірування тканинами чи повстю, на це вказують залишки залізних гвіздків або крюків в їх стінах.

Положення похованих вдалося зафіксувати в 357 випадках (50,85% поховань). З них більшість були випростані, на спині, з прямими ногами та руками вздовж тулуба. Лише в ряді випадків поза похованих мала відхилення від канону, проте це, як правило, поховання залежних осіб. Поза похованих – випростана на спині є певною нормою поховального ритуалу, що встановився майже у всіх народів степової та лісостепової смуги Східної Європи від початку доби раннього заліза. Орієнтація небіжчиків в курганах з декількома похованнями часто залежала від різних чинників, обумовлених як внутрішньою логікою самої споруди, так і соціальними мотивами. Маємо на увазі могили залежних осіб, розташування яких підкорялось зовнішньому краю первісної обваловки, але їх небіжчиків в більшості випадків було орієнтовано в західному напрямку. Хоча залежні особи нижчого рівня (конюхи, охоронці, підлітки) переважно орієнтовані до центру насипу, тобто на свого господаря [4].

Чимала кількість курганів третьої – початку четвертої чверті IV ст. до н.е., з схожим плануванням, свідчить про існування державного канону влаштування могил.

РОЗДІЛ 3

СКІФИ НА ПОДІЛЛІ

3.1. Землеробські культи

Скіфська держава в період розквіту мала чітку організацію. Одні племена були кочівниками – скотарями, інші – займались землеробством і вели осілий спосіб життя. На Поділлі жили скіфи – орачі. В осілого населення особливого значення набули землеробські культи. Під час розкопок ряду городищ знайдено спеціальні жертовники зі слідами вогню. Ідея родючості уособлювалась і у виліплених з глини примітивних фігурках різних домашніх тварин. Цілий ряд обрядів і магічних дій пов'язувався з землеробством і культом родючості. Щороку скіфи влаштовували велике свято на честь «священних дарів»: плуга, ярма, сокири і чаші, що нібито впали з неба. Це було свято пробудження природи, під час якого, як вважали, відбувався шлюб бога Папая з Апі (землею). Свято мало загальноскіфський характер і було близьке як кочовим, так і землеробським народам Скіфії [17].

Уже в кінці VІІ – на поч. V ст. до н. е. скіфи-землероби будують свої кам’яні городища та курганні поховання [19].

Найбільш типовою пам’яткою скіфського періоду є Рудківське городище у Новоушицькому районі, яке досліджувалось у 1972-1980 рр. Його територія, яка була захищена трьома лініями валів, складає понад 30 гектарів. Тут виявлено близько 40 жител, ряд господарських споруд і ям, складні конструкції давніх фортифікацій. Житла наземні і злегка заглиблені з глинобитними печами та відкритими вогнищами [3].

До цього часу видніються кургани майже по всій Україні, особливо на Північно-Східному Поділлі. В районі Стрижавки, Чорного лісу, Переорок, Мізяківських Хуторів, Підлісного, Мізякова та інших населених пунктів можна побачити кургани великих і малих розмірів і навіть цілий цвинтар в районі Переорок. Виявлено кургани поблизу сіл Тарасівка, Гуменці, Паньківці на Кам’янеччині, Миньківці Дунаєвецького району. Під час розкопок кургану поблизу с. Паньківці виявлено різноманітну кераміку, бронзові, залізні, золоті прикраси, кінську збрую, амулет-оберіг, зроблений з нижньої щелепи леопарда.

Курган поблизу с. Редвинці Хмельницького району був висотою 2,7 м, діаметр насипу – 8 м. На дні ями споруджено деревяний настил, діаметром 4,5 м. у шарі перетлілого дерева простежується попіл і вкраплення горілого дерева. Тут було вогнище. На місці настилу знайдено бронзові складові частини кінської вуздечки, 3 бронзові тригранні наконечники для стріл, залізний наконечник списа. Слідів поховальної ями і кісток не виявлено. Тому вважається, що Редвинецький курган. V – ІV ст. до н. е. було споруджено на честь воїнів, що загинули на чужині.

3.2. Скіфський курган м. Хмельницького

На Проспекті Миру у м. Хмельницькому 2,5 тисячі років тому був розташований скіфський курган бронзової доби. Перше розвідкове обстеження кургану з встановленням його розмірів та місця розташування проведене у 1997 році. Курган розташований на вододільній частині плато у мікрорайоні Виставка, висота насипу до 2 метрів, діаметр – 20 метрів. Поверхня задернована. Протягом тисячоліть курган зберіг свої обриси навіть у період стрімкої забудови міста. До речі, Хмельницький – чи не єдине місто в Україні, де в межах міської інфраструктури розміщена історична реліквія, вік якої сягає понад п’ять тисячоліть [2].

На цьому місці планується зведення монументально-скульптурної композиції проект, якої розробив заслужений художник України Микола Мазур. Створений відомим скульптором-хмельничанином Миколою Мазуром проект передбачає, що сам курган та його культурний шар залишаються незайманими, а усі елементи монументу розташовуються навколо нього. Це мають бути чотири прикрашених скульптурою великих кам'яних брили, що символізують чотири доби української історії і водночас чотири пори року. А поряд з ними по колу ще дванадцять малих, що символізують 12 місяців [23].

3.3. Кургани Городоччини

На північний захід від села Сирватинці в полі знаходиться група з 17 могил. В 1898р. Казімєж Пулавський, археолог родом із с. Завадинці, розкопав три кургани, висотою від 1 до 3 метрів насипані з дрібних камінців і обложені великими камінцями. На глибині 1-2 метри, від поверхні землі знаходились могили. Дно могил було вистелине піском, або утрамбованною глиною. Скелети розміщені головою на Захід. В могилі знайдено багато глиняного посуду, частина якого була з чорною глянцівою поверхньою. При скелетах знайдено: бронзові стріли, зеркала, булавки для волосся, залізні ножі, піки та вудилище [6].

За 1-2 км від села Скіпче є 5 курганів, на південний схід 1 курган. У цих курганах знайдено пилку, або кривий ніж тонкої обробки з полосатого кременю, залізний меч, намисто з фіолетової породи, два залізних ключі [15].

Поблизу села Бедриківці знайдено у 1967 р. залишки жертовника, кам’яна вимостка якого була у формі круга (діаметр 5 м). Тут знайдено кістки тварин, прошарки попелу та уламки керамічного посуду VІ -.V ст. до н. е. Скіфи жертовне місце влаштовували таким чином: старий меч ставили на в’язанку хмизу, на нього виливали кров жертовної худоби, військовополонених, їх тіла розчленовувались на шматки і розкидались навколо меча [3].

3.4. Кургани Сатанівської групи

Упродовж віків у розташуванні курганів існував один незмінний принцип – вони насипались поблизу джерел, в енергетичному полі. Для спорудження курганів витрачали чимало зусиль, і над їх зведенням працювало багато людей. Сьогодні ми не можемо точно вказати кількість курганів, які знаходяться у нас, бо «чорні археологи» впродовж віків грабували їх. Також триває розорювання курганів, відтак уже ніхто не побачить конструкцій поховальних споруд давніх поселень [14].

Запізнілі розкопки «білих» археологів проливають світло на організацію життя, що протікало в цих краях тисячі літ тому. Високі й невисокі кургани довкола. Частина з них вже давно майже зрівнялися з поверхнею полів. Різні вони, кургани: «царські» й «прості». В тих були золото, дорога кераміка, багата зброя. В цих — скромні набори речей або й нічого не було. Майнове розшарування відбулося давно. Повчальне спостереження: ніхто не порушує вічний спокій «простих» скіфів. Ясна річ, далеко не все те золото, що блищить. І вже давно немає такого обряду, щоб мертвим давали приватні колекції «із собою». Коштовні речі залишаються на цьому світі і правлять за яблуко розбрату. Археологічна експедиція Кам’янець-Подільського державного університету у 2007 році розпочала дослідження скіфських курганів VІІ ст. до н.е.: біля Гусикової гори – курган № 9 та семи курганів поблизу с. Спасівка. В процесі тривалих сільськогосподарських робіт насипи розорювались і на початок 2007 року залишалось лише два із них, які ще не зазнали серйозних пошкоджень. Проте і вони весною 2007р. були пограбовані невідомими особами [9].

Царський курган.

Основним є курган під №9. Курган великих розмірів – діаметр 60м, висота 4,5м. Насип, загальним об’ємом понад 6000 куб.м, складається із землі та каміння. Експедиції вдалося частково розкрити центральну частину кургану, де виявлено сліди поховального склепу. Збереглися залишки, впушених у грунт стовпів, які, у два ряди з кожної із сторін, підтримували у свій час стіни та перекриття і кам’яна підлога. Склеп був оточений валом із каменів. З півдня у валу був вхід до склепу у вигляді кам’яного помосту, обмеженого з двох боків кам’яними стінами. Вхід до кам’яної могили викладено колодами. У глибинах тисячоліть виявлено сліди чотирьох вогнищ.

Хоча пам’ятка пограбована, все ж таки трапляються окремі знахідки: бронзові і залізні наконечники стріл, глиняний та кістяний посуд, кістяні деталі корита. Блюдечко із рога лося, знайдене в могилі, єдине в Україні. Проте цінність кургану ще й в оригінальній конструкції насипу – у вигляді піраміди, яка є унікальною в своєму роді.

У кургані знаходилась гробниця знатної особи того часу (вождя племінного об’єднання чи царя). У 2007 р. було розкрито центральну частину насипу, де виявлено сліди дерев’яного склепу і кам’яний вал, який його оточував. Оскільки даний курган за своїми конструктивними особливостями є унікальною спорудою, то вивчається питання про його можливу реконструкцію і створення тут музейного комплексу [8].

У 2008 році на кургані проведені деякі роботи по консервації пам’ятки, відновлено кам’яну долівку склепу, поставленні опорні стовпи, укріплено кам’яну стіну коридору.

Кургани с. Спасівка.

Спасівська курганна група знаходилась південніше села. Там вдалось знайти лише один нерозораний курган та слабкі обриси ще чотирьох.

Курган №1, досліджений у 2007 році. Землекам’яний насип був сильно пошкоджений. Його висота становила 0,5 м, діаметр 20х25 м. В центрі, розміром 10х10,5 м, було виявлено скупчення каміння. Пізніше з’ясувалось, що у центрі кургану розташовувалась поховальна камера, заповнена перепаленим до оранжевого кольору шаром землі і глини, а під ним знаходилась долівка. Вона була вимощена кам’яними плитами у 3-5 шарів. На підлозі було знайдено 4 миски, горщики, один з яких був використаний під урну з тілоспаленням, 6 бронзових наконечників стріл, кількасот залізних панцирних пластин, бронзова шпилька і кілька десятків пастових намистин.

Курган №2, досліджений у 2009 році. Розташований у спасівській групі неподалік кургану № 1. Розораний повністю. При дослідженнях виявлено залишки насипу, який складався із землі і каміння і рештки заглибленого у грунт на 1,3 м. площею біля 12 кв.м і склепу, що підтримувався шістьма стовпами. Склеп і всі дерев'яні конструкції згоріли. Від потужного вогню частина каміння випалилась до стану вапна. На дні склепу виявлено поховання жінки і дитини (кістяки зазнали дії пожежі). У захороненні знайшли два глиняні горщики, бронзові цвяховидні шпильки, скляне намисто.

Курган №3, досліджено у 2009 році. Повністю зруйнований при оранці. Вдалось лише натрапити на залишки кам'яної підлоги і виявити чотири стовпові ями, які розміщувались по кутах. Поховання не уціліло. Знайдено кілька людських кісток і скляну намистину.

Курган №4, досліджений у 2008 році. Його висота становила 0,3 м, діаметр 12 м. В центрі, розмірами 10х10 м, було виявлено скупчення каміння, під яким, як раніше з’ясувалось, у центрі кургану розташовувалась дерев’яна поховальна камера розмірами 3х3 м, долівка якої була вимощена кам’яними плитками. У південно-східній частині її виявлено перепалений до оранжевого кольору шар землі і глини. По кутах з орієнтацією а сторони світу, знаходились 4 ями діаметром близько 1,10х1.20 м., глибиною близько 1 м. В південній частині курганної поверхні, між зовнішнім кільцем та поховальною камерою було виявлено ще 3 поховання. При розчистці знайдено фрагменти посуду.

Курган №8, досліджений у 2008 році. Його насип був підовальної форми. Висота близько 1.5 м., діаметр 24х20 м. Було з’ясовано, що насип містить в собі кам’яні конструкції у вигляді валу, який колом оточує центр, де знаходилось саме захоронення. Діаметр валу по зовнішній лінії становив близько 11 м, ширина від 2 до 3 м, висота до 1 м. Для поховання у центрі кургану було викопано яму завглибшки 2.5 м., розміром більше 2х3 м. Поховальна камера впущена у грунт більш ніж на 2 м. із сторонами 6.1x3.6м, яку оточував кам'яний вал. Під кам'яним валом знаходились два тіло спалення, при яких знайдено глиняну велику корчагу (горщик), фрагменти іншого посуду, дві бронзові шпильки, намисто і унікальну кістяну посудину (стаканчик), орнаментовану врізним геометричним орнаментом. Також вдалось з'ясувати, що по периметру поховальної камери знаходилось сім великих ям для стовпів.

Грабіжники зруйнували центральну частину кургану Г- подібною ямою зі сторонами 5х2.5 м, ввійшли в поховальну камеру і повністю очистили її.

Землекам’яні насипи курганів сильно пошкоджені.

Все, що було знайдено підчас розкопок передано до Городоцького районного музею. У музеї є 900 експонатів скіфської доби, це одна з найбільших скіфських експозицій Поділля.

ВИСНОВКИ

Український народ дістав величезну історичну спадщину від своїх попередників — слов'ян, скіфів, сарматів та іншої людності, що мешкала у свій час на території сучасної України. І ніколи не губився зв'язок його поколінь. Не було розриву в переході від старих до нових соціально-економічних станів, морально-побутових уподобань, культурно-релігійних традицій. Важливою особливістю генезису українського етносу є те, що територія, на якій піднялася його цивілізація, являла собою поле перехрещування культурних, політичних і релігійних впливів між Сходом і Заходом. Ця цивілізація зберегла і трансформувала в собі здобутки різних культур [18].

Досліджуючи дану тему, я побував на скіфських курганах, що поблизу сіл Іванківці та Спасівка, в Городоцькому краєзнавчому музеї, в районній бібліотеці та у бібліотеці смт. Сатанова, де опрацював багато літератури, яка висвітлює питання нашої теми. Спілкувався з працівниками краєзнавчого музею, ознайомився з музейними експонатами, які відносяться до резервного фонду (перебувають в музейному сховищі).

1. Територіально Скіфія охоплювала всю південну степову і лісостепову зону – значну частину сучасної України. Населення поділялось на дві основні групи: хліборобську (скіфи-орачі та скіфи-землероби) і скотарську (скіфи-кочівники та царські скіфи). Пануюче становище у скіфському союзі займали царські скіфи, їм були підлеглі інші племена. Скіфи залишили багату матеріальну культуру, аналогів якій немає у всьому світі.

2. Сатанів та територія навколо нього багата на пам’ятки історії, культури різних епох. Пізнати їх потрібно і корисно для того, щоб пройнятися гордістю за свою малу Батьківщину і пронести любов до неї через все своє життя, а гордість за свій край зробити частиною свого єства на цьому світі. Саме тому матеріали нашого дослідження були запропоновані вчителям історії школи для проведення уроків та виховних годин, можна використати під час проведення екскурсій.

3. Скіфські кургани Сатанівської групи унікальні. Ці кургани, із досліджених на території України, найдавніші. Наші «Подільські піраміди», ми можемо втратити через недбалість. Їх не можна просто так розібрати, а слід зберегти для наступних поколінь шляхом музеєфікації і перетворити в екскурсійний об’єкт. Цьому сприяє ще й те, що всі кургани знаходяться біля асфальтованої автомобільної траси, безпосередньо в районі Сатанівського курорту, який відвідують не тільки громадяни нашої, а й іноземних держав. Люди будуть відпочивати, зміцнювати своє здоров’я у курортному Сатанові і у вільний від водних та інших цілющих процедур час долучатися до історії.

Зараз Україна переживає складні часи реформування політичного та економічного життя, загострення відносин з Росією. Усвідомлення себе як держави з багатим історичним минулим повинне допомагати нашим сучасникам створювати демократичну, єдину економічно високорозвинену країну, яка має посідати вагоме місце у світовій історії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бойко О.Д. Історія України. - Київ. Академвидав, 2008

2. Василевський М. Розкопана могила // День. - 2007. - № 10.

3. Винокур І. С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя (від кам’яного віку до середньовіччя).- Киів - Одеса, 1985.

4. Винокур І. Трубчанінов С. Давня і середньовічна історія України. – Київ, 1996.

5. Глушко Ю. Омріяна країна Одина. – Київ, 2008.

6. Городоччина:минуле й сучасність в контексті історії Поділля. Науковий збірник. – Городок, 1994.

7. Гусєв В. І. Калінцев Ю. О. Кульчицький С. В. Історія України для старшокласників та абітурієнтів. – Київ. «Вища школа», 2008.

8. Гуцал А. Інформація про дослідження експедицією Камянець-Подільського університету курганів скіфського часу (VII- VI ст. до н. е) біля сіл Іванківці – Спасівка Городоцького району у 2009 році.

9. З історії населених пунктів «Скіфські кургани» на Городоччині. Упорядники А. Гуцал, В. Назаркевич, О.Федоров, І. Олійник. – Городок, 2010.

10. Історія міст і сіл УРСР. Хмельницька область. – Київ, 1971.

11. Коваленко Г. Українська історія. - Київ, «Велес», 1993.

12. Лєсков А.Скарби курганів Херсонщини. – Київ. Мистецтво,1974.

13. Маркова С. В. Парандій В. О. Історія України. Навчальний посібник. – Київ, 2007.

14. Матвєйцева О., Олійник І. Городоцькі кургани приховують нерозкриті таємниці // Городоцький вісник. – 2011. - №26.

15. Назаркевич В., Федоров О., Марчук Н., Кушнір М та ін. Городоччина туристична. Путівник. – Хмельницький, 2010.

16. Петровський В. В. Радченко Л. О. Семененко В. І. Історія України. Неупереджений погляд. Видавничий дім «Школа», 2008.

17. Променистий і щирий мій краю. Серія «Відродження» 2. – В. «Бедрихів край» - Городок, 2010.

18. Рибак І. Наш край в історії України. Навчальний посібник. – В. : Абетка – С. Кам’янець-Подільський, 2007.

19. Соха В. І. Від літа 1493-го. Сторінки історії міста Городка.- В. «Бедрихів край» - Городок, 1999.

20. Соха В.І. Сатанів. Історичний нарис. Хмельницький: Редакційно-видавничий відділ, 1991.