Культові споруди

ПРАВОСЛАВНІ ЦЕРКВИ ТА УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА САТАНОВА

Сатанів займав помітне місце і в релігійному житті краю, тут деякий час жив намісник львівського православного єпископа (офіціал). У різні роки в Сатанові діяло ряд церков. У 18 столітті їх було 8: Благовіщення Пресвятої Богородиці, Покрови Богоматері, Воскресіння Христового, Свято-Преображенська, Георгія Побідоносця, Свято-Успенська, Миколаївська, Іоанно-Богословська. На початку ХХ ст. залишилось 5, а на місці Свято-Успенської, Миколаївської, Іоанно-Богословської залишились тільки церковища. Жителі Сатанова були приписані до чотирьох приходів: Благовіщенського, Покровського, Воскресенського, Георгієвського.

Щодо дати будівництва цих храмів є різні відомості Відповідно до клірових відомостей за 1811р. і за 1891р. церкви було збудовано: Благовіщення Пресвятої Богородиці у1410 р.(1810р.), Покрови Богоматері у 1432 р. (1836 р.), Воскресіння Христового у 1604 р. (1758 р.), Свято-Преображенську у 1714 р.(1814 р.), Георгія Побідоносця у 1802 р., Свято-Успенську у 1600 р. Відомості щодо будівництва церков різні через те, що дерев’яні церкви горіли, після чого їх відбудовували. Сатанів потерпав від нападів турків, які руйнували, спалювали містечко.

Благовіщенський прихід

Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці входила до Благовіщенського приходу. До цього приходу були приписані жителі частини Сатанова, села Спасівка з Преображенською церквою і до 1894 р., сіл Юринці та Олександрівки (в 1864 р. утворено Георгієвський прихід, куди відійшли жителі цих сіл). В 1856 р. до приходу було приєднано село Сатанівку із Михайлівською церквою. Прихід нараховував 296 чоловіків і 318 жінок. Благовіщенську церкву збудував ієрей Олексій Каушев, про це свідчив напис на камені закладений у церкву. Храм цей був невеликий, кам’яний з дерев’яним верхом, дзвіниця храму також була кам’яною. Вона мала одну баню — символ Єдиного Бога. Священниками церкви були Петро Онуфрієвич, Стефан Домович, який у 1855р. провів ремонт церкви, Ізмаїл Олександрович Пардіцкий.

Преображенська церква була дерев’яною трикупольною. що символізували Єдиного Бога, прославлюваного у Трійці. На території цієї церква до середини 20 ст. зберегалося церковице церкви Святого Миколая, яка згоріла на початку 19 ст.. Священниками Преображенської церкви були Іоан Кисилевич, Стефан Домович.

Михайлівська церква була кам’яною покрита соломою, вона мала вигляд каплиці. В 1856-1861 рр. до церкви було прибудовано кам’яну дзвіницю, зроблено новий іконостас. За конфігурацією, церква, як сакральна споруда, символізує дві сфери: видиму і невидиму, небо і землю, які відгороджені іконостасом, що висвітлює і одночасно відділяє видиму і невидиму поверхні святині. Іконостас — це зображення святих, які існують у двох світах і об'єднують у собі життя на землі і життя вічне; його збудовано, щоб показати святих людям й привернути увагу вірних під час молитов, що є необхідним для розвитку духовного зору. В 1883 р. розширено стіни храму і збудовано купол.

У 1888 р. нижче Благовіщенської церкви була Миколаївська церква, біля якої лежав камінь з написом «Сей храм соорудил Леонтий Думанский в пам'ять Божию 1852 года».

Покровський прихід

Церква Покрови Богоматері входила до Покровського приходу, який займав південно-східну частину Сатанова, села Покрівку і з1836 р. Зверхівці. Прихід складав 628 чоловіків і 678 жінок. Церква була дерев’яною до 1816 року, тоді вона згоріла. На її місці у 1836 р. було збудовано, по благословенню Преосвященного Кирила, кам’яну, двокупольну. Вартість будівництва складала 6000 рублів. Церковний староста Сильвестр Середа пожертвував на будівництво 300 рублів. Перший іконостас в храм привезли з церкви с. Привороття Ушицького повіту, він був дворядний, написаний на полотні. В 1839 р. від землетрусу, який стався в ніч з 10 на 11 січня, в храмі утворилась тріщина. В 1857р. до храму була прибудована кам’яна дзвіниця. Священниками у церкві були: Іоан Кисилевич,Стефан Домович, який провів у 1855-1858 рр. в церкві ремонт, збудував дзвіницю(за проект заплатив 3 рублі сріблом), Семен Левицький, Анатолій Гнатович Розумовський.

Воскресенський прихід та чудотворна ікона Марії Магдалини

Свято-Воскресенська соборна церква входила до Воскресенського приходу, який складався з жителів частини Сатанова, Богослівки, Вітовини (с. Кам’янка), Сатанівської Слобідки. До приходу належала з 30 рр ХІХ ст. Свято-Успенська церква. Прихід нараховував 544 чоловіки і 525 жінок. До 1866р. до приходу було приписане с.Кренцилів, прихід в цей період нараховував 781 чоловіків і 827 жінок. Храм спочатку був одно купольний, з дерев’яною дзвіницею. В 60-х рр. ХІХ ст. храм, після чисельних пожеж було перебудовано. Храм збудували кам’яний, п’ятикупольний. П'ять бань символізують Ісуса Христа і чотирьох Євангелістів: Матвія, Марка, Луку та Івана. В опуклостях бань відтворено образ неба, тому вони мали і відповідне забарвлення: золотисте, срібне, блакитне. В середині церква була розфарбована сухими, а знизу масляними фарбами.

У церкві було 2 Євангелія, надрукованих в Москві у 1717 р. На території храму (до його будівництва) було 2 храми, які згоріли. Прихожани займались вичинкою шкір, пошиттям кожухів,чобіт, випалюванням вапна, бондарством. Ремісники були об’єднані в цехи, кожен цех мав свій прапор. Прапори зберегались в церкві, їх використовували під час процесій.

При храмі у 1849 році була збудована кам’яна дзвіниця.

В церкві зберігається чудотворний образ св. Марії Магдалини, з яким пов’язана цікава історія.

На зламі ХІХ та ХХ ст. Поділля постійно страждало від епідемій холери. Сатанів не був винятком. Під час однієї з епідемій ця ікона й урятувала селище. В розпал епідемії було влаштовано велику хресну ходу. Ікону св. Марії Магдалини пронесли вулицями Сатанова і по периметру селища. Важкий образ святої несли одразу чотири вдови. Як розповідають старожили, зустрічати святиню виходили всі мешканці, як християни (православні й католики), так і юдеї. Євреї під час ходи також молилися. По-своєму, звичайно.

Сатанів тоді був прикордонний (поряд була імперія Габсбургів), тож через Збруч образ не перенесли, а донесли лише до середини мосту, де стояли прикордонники, тут і відслужили службу. Одразу після цього епідемія припинилася. Сам же образ після повернення до храму оновився, а Марія Магдалина «дихала, як жива».

1935 року храм зруйнували, але святиню та ще кілька образів вдалося врятувати. Ікона довгий час знаходилась у Георгіївській церкві, після відновлення Воскресінської церкви, вона була повернута.

Священниками у Свято-Воскресенській церкві були: Семен Левицький, Стефан Домович, Яков Смогоржевський, Микола Волоскевич, Даніїл Судилковський. Коли священником був Стефан Домович, в 50 саженях від Воскресінської церкви, поблизу єврейської синагоги селяни Адам Войцехівський і Антоній Середа знайшли дзвін. Селяни копали глину вирили із землі дзвін вагою 10 пудів і 12 фунтів. На дзвоні був напис латинською мовою“Te Deum laudamus, Te Deum conftemur Mensis septembris 12 d. Anno 1598” (Бога хвалимо, Господа сповідуємо, місяця вересня 12 дня 1598 р.). Селяни віднесли його в церкву.На дзвін заявив претензії єврей Алтеронг Липициал і управитель Сатанова. Справу у суді виграв управитель, було прийнято рішення віддати дзвін власнику Сатанова Альфреду Потоцькому. Потоцький подарував дзвін Римо-католицькому костелу Сатанова. Священник не хотів його віддати, тому рішенням Подільської духовної консисторії дзвін передали костелу.

Георгіївський прихід та порубана турками ікона Христа Спасителя

Церква Георгія Побідоносця до 1856 р. входила до с. Сатанівка, з 1857 року прихід було приписано до Благовіщенської церкви Сатанова, з 1894 р. прихід став самостійним. До приходу належать жителі сіл Юринці та Олександрівки. Прихожан нараховується 602 чоловіків та 607 жінок. Храм спочатку був дерев’яним, з кам’яною західною стіною, яка, за переказами, була частиною турецької мечеті. В 1676 р. на місто нападають турецькі війська. Очолив турецькі полчища особисто султан Магомет IV, який вів боротьбу з поляками за володіння Поділлям. Він поводився особливо жорстоко, мстив за смерть свого сина, вбитого в Ладижині козацьким полковником Мурашком. Магомет IV пройшов через Ладижин і пішов на Поділля, дійшовши до Сатанова.

Перекази засвідчують, що оточені мешканці Сатанова захищалися відчайдушно, як могли. В трьох церквах: Благовіщенській, Воскресенській і Георгіївській, у єврейській синагозі і в укріпленій міській брамі жителі міста зустріли нападників мужньо, і з відносно значними втратами для турків допустили їх входження в містечко; з укріплень на непрошених гостей сипалось каміння, лився окріп, гаряча смола. Розлючені таким відчайдушним спротивом турки обложили укріплення кругом деревом і підпалили його. Потім, коли вже увірвались в містечко, вони з невимовною люттю стали все руйнувати і спалювати. Жертвами турецьких безчинств тут стало 4000 місцевих жителів. Розлючені турки нікого і нічого не щадили. Вони, напавши на Георгіївську церкву, цілковито її зруйнували, мечем посікли ікону Христа Спасителя. Ікона була посічена турками в трьох місцях: на очах Спасителя, на грудях, на вустах. Спаситель лівою рукою тримає Євангеліє, розкрите на словах “Аз есм свет міру”. Вгорі ікони надпис “Образъ Спасителя отъ турковъ съ сичені”. У 1858 р. прихожани зробили на ікону нову мідну ризу, місцями з позолотою. В 20-х рр. ХХ ст. оригінал ікони зник . У церкві залишилась лише його копія.

У1802 році Георгіївська церква була заново відбудована, а точніше – до уцілівшої тут від колишнього часу частини будівлі турецької мечеті (вона була збудована турками на місці церкви) була прибудована невелика дерев’яна однокупольна церква.

В 1865 р. храм було відремонтовано, покрито залізом. Над кам’яною частиною храму збудовано кам’яну дзвіницю. В церкві було Євангеліє надруковане в Львові. На території церкви знаходиться хрест з тесованого кеменю зі слов’янським написом 1612 р.,під ним лежить прах Азарія. (ким він був не відомо).

З встановленням радянської влади на українських землях , більшовики стали проводити антицерковну політику, почався наступ на релігію і церкву. В 30-х рр. ХХ ст. були зруйновані православні церкви Сатанова.

В період Великої Вітчизняної війни церковні громади відновили свою діяльність. У 1945 році в Сатанівському районі діяло вісім церков і один монастир, які мали свої приміщення. Одна церковна громада Сатанова знаходилась в приміщенні польської школи, друга в приміщенні торговельної організації, Георгіївська громада – в клубі. Ці громади повинні були здавати гроші на фонд оборони Батьківщини, на подарунки для радянської армії, на госпіталь пораненим воїнам, на допомогу сім’ям червоних бійців.

Будівництво Георгіївської церкви розпочалось в 70-х роках ХХ ст. Храм було освячено у 1980 році.

 

Їз здобуття Україною незалежності почався процес відновлення церков. Священником у Сатанові став протоієрей Петро Антонович Бабак. Він відновив діяльність Воскресенської церкви (вона почала діяти в приміщенні магазину, яке було виділене церковній громаді). В 2000 році було закладено перший камінь для будівництва нової церкви.

В 2006 році на місці Покровської церкви збудовано каплицю.

21 листопада  2011р. відбулось перше богослужіння у каплиці с. Сатанівка.

Проведено ремонт, оновлено куполи Георгіївської церкви.

 Освіта

1590 року сатанівські міщани звернулися з клопотанням до львівського братства дати їм «братські порядки», щоб запровадити їх у себе. У 1590 р. створюється православне церковне братство, яке стає важливим осередком освітньої роботи. При церковному братстві, на кошти міщан, діє школа для дітей, бібліотека. Надається допомога нужденним.

На початку XVIII століття в Сатанові вже існує три братських школи переписуються різні книги українською та церковно-слов’янською мовами. Історичні джерела свідчать, що в той час Сатанів і Сатанівський монастир підтримують зв’язки із Києво-Могилянською академією та друкарнею Києво-Печерської лаври. Тут користуються книжками Київського друку.

В ХІХ ст. у Сатанові працює 5 церковно-приходських шкіл. З 1854 р. діє церковно-приходська школа при Благовіщенській церкві, з 1871 р. – школа при церкві Воскресіння, з 1890р. діє школа при Покровській церкві (навчається 12 хлопчиків і 13 дівчаток), з 1897р. – при Свято-Преображенській церкві, з 1898 р. – школа грамоти для дівчат при Георгіївській церкві. 

У 1886 р. у Сатанові відкрили двокласне училище У пам’ять про святкування в Сатанові 900-річчя хрещення Русі у 1888 році облаштували нову школу і назвали іменем Св. Володимира.